Вечірні побачення

Побачення вечірні наймиліші
У літній вечір сонячного дня.
Зникає спека і душа світліша        |
Від почуття, що доля нас єдна.      | (2)

Один без одного ми терпим муки,
І день наступний радість додає.
Та ми не знаєм довгої розлуки,      |
А нічка ніби руку подає.            | (2)

В моїх очах довіра і святковість
І зорепад буденністю стає.
Ранкове сонце збуджує свідомість,   |
Як день новий в обіймах застає.     | (2)

І я питаю подумки у себе:
- Чому у щасті непомітний час?
Бо думать про буття нема потреби, - |
Усе, як в казці, огортає нас.       | (2)

Тож я хотіла попросити сонце:
- Мої ранкові мрії не будить.
Хай заглядає в кожнеє віконце,      |
Мене в обіймах ще лишить на мить.   | (2)

Поділитись сторінкою: