Елегія

Легко літо нас розводить
Все по різні береги.
За рікою сонце сходить,
А по інший бік заходить,
Губить срібло навкруги.

Ну, а там, де ми з тобою,
Не паде ні п'ятака.
Ти - за тою, я - за тою
Голубою пеленою,
Поміж нас тече ріка.

Пропливають дні за днями,
Літ летючих крутія...
Ми своїми берегами
Повертаєм, як до тями,
В гай, що зветься Тимоя.

Трепет плеса. І трепета
Поряд з липою тремтить.
Річка... Літо... може, Лета...
Словом Божим чи поета
Літо-Лету не спинить.

Поклик липня. Липнуть губи,
Очі жмуряться - світлінь!
Все загублене і любе
Постає супроти згуби
На межі нових прозрінь.

Поділитись сторінкою: