Зарваниця

То не промінь сонечка сіяє,
Не яскрава світиться зоря,
То зі сну монаха підіймає           |
Найсвятіша Діва Марія.              | (2)

Як розплющив втомлені він очі,
То побачив чудо із чудес:
Над джерельцем, що дзвінко хлюпоче, |
Появилась Діва із небес.            | (2)

Та, яку він бачив в сні-видінні,
Наяву з'явилася йому
У предивнім сяйві-мерехтінні,       |
Що лилось з ікони на траву...       | (2)

Встав монах, забувши про всі муки,
До ікони радо заспішив.
На коліна впав, звів вгору руки,    |
Довго й щиро Господу моливсь.       | (2)

Помолившись, кинувсь до джерельця,
До води цілющої припав.
І відчув, що біль зникає з серця,   |
Зникли рани, знов здоровим став.    | (2)

І тоді, збагнувши таємницю,
Він лишитись тут постановив.
Над джерельцем збудував каплицю,    |
Чудотворний образ в ній вмістив.    | (2)

І пішла про Зарваницю слава,
Так монах назвав оте село,
Де ікони сталася поява,
Про ікону і про джерело.
І пішла про Зарваницю слава,
Про ікону і про джерело.

Розійшлася слава по всім світі,
Люди потягнулися сюди,
Біль вплітали у вінки із квітів,    |
Гнів зливали краплями води.         | (2)

Тілом і душею очищались
З того часу тисячі прочан.
І не раз чудні діла ставались:      |
Хтось свою недугу тут лишав...      | (2)

І довіку буде дивуватись
Світ над дивним чудом із чудес.
І довіку буде помагати              |
Людям образ, що зійшов з небес!     | (2)

Поділитись сторінкою: