| |
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі - чужі люди
Роблять лихо з вами.
Москаль любить жартуючи,
Жартуючи кине,
Піде в свою Московщину,
А дівчина гине...
Якби сама, ще б нічого,
А то й стара мати,
Що привела на світ божий,
Мусить погибати.
Серце в'яне співаючи,
Коли знає за що;
Люде серце не побачать,
А скажуть - ледащо!
Кохайтеся ж, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі - чужі люде,
Знущаються вами,
Сміються над нами,
Сміються над вами...
Не слухала Катерина
Ні батька, ні неньки,
Полюбила москалика,
Як знало серденько.
Полюбили молодого,
В садочок ходила,
Поки себе, свою долю
Так занапастила.
Кличе мати вечеряти,
А донька не чує;
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
На дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Нехай собі тії люде
Що хотять говорять:
Вона любить та не чує,
Що вкралося горе.
Прийшли вісті недобрії -
В поход затрубили.
Пішов москаль в Туреччину;
Катрусю накрили,
Незчулася, та й байдуже,
Що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіцявся чорнобривий,
Коли не загине,
Обіцявся вернутися.
Тойді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки що, нехай люде
Що хотять говорять,
Нехай що хотять нам говорять.
Нам говорять! Поділитись сторінкою: 
| |
