Заздравна Україні

Мої сади рубалися під корінь,
А корінь викидав зухвалу брость.
І зацвітала знов лоза у пору -
Цвіла сама, не просячи когось.

Тож наповним срібну чашу -
Золота у чаші креш.
За лозу, за вдачу нашу
Вип'єм чашу - не помреш.
Мов троянда, чаша квітне.
І яка у тім вина,
Що поклявсь чужим не пити,
А своїм налив вина?

Могутній корінь батькового роду -
Услід сини-богатирі ідуть.
І нам земля за славну вдачу родить -
Сади цвітуть і яблука ростуть.

Тож наповним срібну чашу -
Золота у чаші креш.
За синів, за вдачу нашу
Вип'єм чашу - не помреш.
Мов троянда, чаша квітне.
І яка у тім вина,
Що поклявсь чужим не пити,
А своїм налив вина?

Ми пригадаєм діда Вакха нині:
Він був дивак - любив вино сповна.
Й заповідав у нас на Україні
Рости синам, а нам лишив вина.

То ж наповним срібну чашу -
Золота у чаші креш.
За синів, за долю нашу
Вип'єм чашу - не помреш.
Будем пити, пане брате,
Але в чаші - не вода.
Тож не дай себе зрубати -
Утопити теж не дай!

Поділитись сторінкою: