| |
Виряджала мати сина
На далекую чужину,
В дальню сторону,
Дала вона у клуночок
Хліба чорного кусочок,
Склала все йому.
Та й набрала води в жменьку,
У пляшіночку маленьку
З свого джерела,
Та й обняла на прощання
Серця свойого кохання
І заспівала:
Ой, іди, іди, синочку,
Мій молодий ясеночку,
В світ широкий йди,
Пошукай там щастя-долі,
Не губи своєї волі,
Соколе ясний!
А як смерть - сталева криця
Та й загляне у зіниці,
Мій соколе, мій,
То напийся ти водиці
Із рідненької криниці
І ожий, ожий!
Вирядила мати сина
На проклятую чужину,
В дальню сторону,
Третій рочок вже минає,
Як синочка виглядає,
Дивиться в пітьму.
Припадає до криниці
Та й питає у водиці,
Чи жива вона,
Чи спасла вона синочка,
Молодого ясеночка,
Як прийшла біда.
Ой вертай, моя дитино,
Жде на тебе вся родина,
Й батечко старий.
Як минула лиха доля,
То вертайсь до свого поля,
Соколе ясний.
А як смерть скосила тіло,
То хоч думка прилетіла
В цю останню мить,
Бо без тебе, мій синочку,
Мій молодий ясеночку,
Я не буду жить.
Летить думка, летить гадка,
Як та чорная ягалка,
Все ж вона летить,
То синочок помирає
Та й матусі посилає,
Що йому не жить.
Ой, напився я водиці
Із рідненької криниці,
Та замало ще.
Кровця з серця витікає
Та й землицю напуває,
А землиця п'є...
Не сумуй, ти рідна мамо,
Що не буде мене з вами
В рідній стороні.
Ця земля колоссям родить,
А між ними маки сходять
По усій землі.
Принесіть ви маки в хату
Та й почніть у них питати
Про життя моє.
Моя кровця у тих квітах
Буде тобі майоріти,
Поки ти жиєш.
Ой кринице-криниченько,
Заспокій ми матусеньку,
Що я буду жить.
Будуть маки майоріти,
Поки люди будуть жити,
І вода біжить.
І вода біжить,
І вода біжить,
І вода біжить... Поділитись сторінкою: 
| |
