Хата мого дитинства

Думками лину, лину до села,
Там рідна хата жде мене з порога.
Моя там доля веснами цвіла,
Там юнь моя і мамині тривоги.

Бувало все: і радість, і печаль...
Пройшов шляхів на світі я немало.
Та де б не був до мене в дальню даль
Од хати сонце рідне припливало.

Біленька хата з вишень вирина,
Травою стежка до порога в'ється.
І ще дідівська груша од вікна
Мене стрічає і до мене гнеться.

Ворожий дим не раз тебе чадив,
А ти стоїш, нескорена хатинко!
Тобі вклоняюсь, диво славних див, -
Землі батьків малесенька кровинко!

Поділитись сторінкою: