| |
Знайти не кожен міг із нас
Все те, що так руйнує часто цей прикрий час
І зараз в сірій цій юрбі
Блукаю я сам по собі, знову втративши все,
Але коли із серця струн видобувається лиш сум,
Що проростає на душі сухими квітами іржі,
Я забуваю про усе, про те, що було й що буде
Й думками лину в височінь, до неба...
Приспів:
У всесвіт мрій та реальний світ
Обриває знову мій політ,
Але все ж я злечу у вись,
На землі лишивши тих, хто зупинивсь!
Так легко впасти до землі
Зламати принципи свої, та не мені,
І знов в юрбі блукаю я,
Бо не зникає ще стіна з каміння слів та думок.
Але коли із серця струн видобувається лиш сум,
Що проростає на душі сухими квітами іржі,
Я забуваю про усе, про те, що було й що буде
Й думками лину в височінь, до неба...
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
