Під колесами чавунними

Срібна паморозь над скронями
Заіскрилась, зацвіла.
На чолі від бур, від холоду
Чорна-чорна борозна.

Це від горя, що замолоду
Довелось мені зазнать,
І тепер... з зимою сірою
І пісні й думки сплелись.

Не скажу, що й досі вірю я
В те, що вірив я колись.
Не скажу, що й досі вірю я
У правдивість юних дум.

Хто із вас, якою мірою
Змірять, може, біль і сум?
Хто із вас життя покручене
Розмотає, розплете?

Хто розкаже про засмучену
Осінь, листя золоте?
Що на брук за тротуарами
Упаде в холодний день
І розтоптане, покаране
Не співатиме пісень.

Поділитись сторінкою: