Пісня про небесного коваля

Жив коваль-чарівник
У правічнім гаю край дороги,
В цілім світі широкім
Відомо його ремесло.
Доручили кувать йому
Слово Полум'яне давнії Боги
І урочий Світанок призначили —
Вельми таємне число.

Дні летять, ніби птахи.
І треба кувати це Слово!
Тільки люди ж ідуть,
Замовляють підкови й мечі.
Тим царям захотілось
Для тюремної брами обнову.
Тому вкрай необхідні
Для жінки нові рогачі.

І жаліє коваль тих людей,
Сіє вироби марні у світі,
Забуває про Слово Огнисте,
Заповідане здавна йому.
І згасає талант.
І лягають на плечі століття.
Покривають утомою серце,
Відпливаючи в тьму.

Небо все ще чекає
І надіється знову і знову,
Лиш умови своєї воно
З ковалем не міня —
Грізний час недалеко,
Світ жадає Вогнистого Слова
І урочий Світанок уже осідлав
Чарівного коня.

Поділитись сторінкою: