Спів у присутності неба

...у вікні вже небо,–
відлітати треба!
бо життя спливає по землі,
і течія та непоборна.

лиш душа це може:
поможи їй, Боже!  –
вирви з тіла, як з землі,
сю квітку світу неповторну!

...бо пелюстки її надій
розвіє вітер наших дій;
що сподіватися на ліпше,–
вже не час!..

на схилах нашого буття
жевріють крихти майбуття;
і ми продовжуєм життя,–
воно ж для нас!



...як палали очі
в ті короткі ночі,
що звалися юністю,
і були з нами рідні!..

пам'ятаєм добре
той раптовий обрій;
з нього сонце нас вітало:
юних?  – ні, вже літніх!..

...хоч пелюстки усіх надій
вже віяв вітер наших дій,–
ми сподівалися на краще:
той був час!..

ще пахли юністю вуста,
вуста – благали торжества;
вуста чекали божества!  –
бо все для нас!



...у вікні вже небо,–
відлітати треба...
бо життя спливає по землі,
і течія та непоборна.

лиш душа все зможе:
поможи їй, Боже!
– вирви з тіла, як з землі,
цю квітку світу неповторну!

...бо пелюстки її надій
довіє вітер наших дій;
що сподіватися на інше,–
інший час!..

– на схилах схильного буття
жевріють крихти майбуття:
це ми продовжуєм життя;
воно – для нас!

Поділитись сторінкою: