Він

Він збирав філософське каміння,
Що летіло в його город
І мостив їм шлях до подвір'я,
До притулку Східних Ворот.

Був прихильником власної тиші,
Марно слова не випускав,
Любив слухать, як кубляться миші
На горіщі під пучками трав.

Кудись їхав — гледів у шибки,
Марно часу не рахував,
Залюбки попадав у пробки,
Бо нікуди не поспішав.

Відчуття забивав у люльку,
Режисером був свого сну,
Горизонти катав у кульку,
Клав насіння на весну.

Він бабусям казав у маршрутках:
"Дозвольте, я за вас заплачу",
Ну, а ви за мене заплачте,
Як по митарствам полечу.

Боронив степу шмат і болото
Від лихих та недобрих людей,
Він ніколи не знав нудоти,
Непомітно зникав з очей...

Поділитись сторінкою: