Зоряний ноктюрн № З

Цієї ночі небеса такі прозорі –
Господь їх звечора ще хмаркою протер,
Щоб нам обом одні і ті ж світили зорі,        |
Іще вологі після дощику в четвер.             | (2)

Поволі гаснуть ліхтарі вечірніх вулиць;
То вже наш час – чи відчуваєш ти, чи ні,
Як наші погляди легенько доторкнулись         |
Один до одного у темній глибині?..            | (2)

Такі натомлені шаленою добою,
Такі туманності між зоряних прикрас,
Вони напевне щось там шепчуть між собою,      |
Вже незалежні і від неба, і від нас.          | (2)

Прийдуть удосвіта навшпиньки, обережно,
Щоби й не скрипнула найменша із дощок... –
А нам присниться щось високе, щось безмежне – |
І знов, прокинувшись, не знатимемо, що...     | (2)

Поділитись сторінкою: