Володя Ліліпутін

Це право Гулівера - ростити ліліпута,
Проте ніхто не знає, хто визначає зріст,
Зав'язуючи нерви, послаблюючи пута,
Володя Ліліпутін у Петербурзі ріс.

Такий звичайний хлопчик, пронирливий горобчик,
Рости йому давали, жалкуючи себе,
І тінню Гулівера, який протопче,
Як не дорогу в пекло то стежку в ФСБ.

Здавалося б, годі і одного Володі,
Та у Росії звичка - ступати на граблі.
Як з білої гарячки знов пісню хороводять:
Володю Ліліпутіна довічно у царі!

В Берліні гостювали, і пили й наливали,
У німців Ліліпутіна приймали недарма,
Як випили по двісті, швиденько пригадали:
Стояв колись Володя, стояв біля керма.

Це право Гуліверів - ростити ліліпутів,
Але дрібненькі люди приречені на злість,
Колись цей Ліліпутін завяже нерви круто
І навіть не помітять, як Гулівера з'їсть.

Поділитись сторінкою: