Балада вірності

Застогнало, заплакало -
Чи сова, чи вдова?
Покотило байраками.
Задиміла трава.

Недобілене около...
Щітка випала з рук.
Тільки здавлено охнула
І осіла на рунь.

... Він спіткнувся край битого
За сусіднім селом.
Підняли на граніт його
В піднебесся чолом.

... Прийде, здіймем натруджені
У небесну без меж:
Що ж ти довго так, суджений,
Все додому не йдеш?

Скільки білено около,
Стільки сипався квіт.
Вже онуки, як соколи,
Розлетілись у світ.

Вже й сусіда не сватає -
Удівець-самина.
Вже і свято не святиться,
А тебе все нема.

... Поховати замовила
Біля того села.
Побілила ще й около
І покірно лягла.

На причасті отерплими
Прошептала душ:
- Я до тебе хоч... мертвою,
Мій єдиний прийшла.

Поділитись сторінкою: