Ой, чиї ж то воли по горі ходили

Ой, чиї ж то воли по горі ходили,
Оце ж того козаченька, що ми втрьох любили.

Що перша любила - перстень подарила,
А друга любить стала - та й причарувала.

Як прийшов товариш, та й кличе орати, -0
"Не здужаю, рідний брате, воли поганяти".

Як прийшов товариш, та й кличе косити,
"Не здужаю, рідний брате, я й коси носити."

Ой, як прийшла мати та й стала питати:
"Чи не треба, мій синочку, ворожки питати?"

"Ой, не треба, мати, ворожки питати?
Аршин землі, чотири дошки, спасення трошки".

Поділитись сторінкою: