| |
Світ лихоманить, до зльоту хвилина,
Десь на ближньому сході заплаче дитина.
Надія вмирає, остання одна,
Але дива не буде, знову буде війна.
Він не знає про це, про нього річ окрема,
Все починалось, як гра, а вийшла проблема,
Все пішло по венах, навчання, кар'єра,
Але дива не буде - ломка, "сістєма".
Вона питає лікаря: "Коли поїду додому?"
А він не може розповісти їй про саркому,
Він скаже незабаром, через силу посміхнеться,
Але дива не буде - він просто піде нап'ється.
Вона нічого не пам'ятає тільки сильний удар,
Крики, темрява, світло фар,
Білі халати, незнайомі люди,
Але дива не буде, і дитини не буде...
Він вірив, що зможе, він майже це зміг,
Але гак обірвався, ніхто просто не встиг,
Даремно мати надію, даремно кричати,
Але дива не буде - він не вміє літати.
Він любить її, вона - звичайна повія,
У неї є тіло, у нього - надія,
Що вона піде з ним, кине діло своє,
Але дива не буде - вона така, яка є.
Важко дихати, мов рибам - така ситуація,
Кисню обміль, почалась деформація,
Ніхто не врятує, зламався ехолот,
Дива не буде, пройшли позначку "шістсот".
Він дивиться на неї, вона знає, що буде -
Це дальній район, тут рідко бувають люди,
Він хиже посміхнеться, кров'ю залізо зігріє,
Дива не буде, тільки вітер завиє.
Я ненавиджу вас та на вас схожих,
Тому що ніхто не допоможе,
За те, що диво хотіли спалити, як книгу,
Втопити, як відьму, перетворити на кригу,
Розрізати скальпелем, розтягти по пробірках,
Знайти формулу йому по своїх мірках,
Розтоптати, як душу, замурувати у споруді,
А воно було останнє і більше не буде.
І сльози, і сміх, і хоробрість, і жах
У очах тієї, що блукає по снах.
Ви хотіли на молекули, на іони, на атоми
Рентгеном, напалмом, коленим залізом,
А воно, як дитина просило захистити,
А ви до цього байдужі, ви розучились любити.
Мене не чують, хоча кричу, що є сили:
Я ненавиджу вас, бо ви диво вбили!.. Поділитись сторінкою: 
| |
