Дивний дует

Небо палало від зорепаду,
Мов божевільні були солов'ї,
Скрипка ридала в темряві саду,
Біла гітара втішала її.
Скрипка ридала, скрипка страждала -
Вік наш недовгий, зоряна мить.
Ніжно гітара відповідала, -
Що відлунало, те не болить.

Холод розлуки, скинуті руки,
В темряві саду не видно облич.
З кожного звуку падала мука
Прямо в бездонну зоряну ніч.
А що ж то за чари в музиці грішній,
Не розгадає жоден поет,
А в піднебессі плакав Всевишній,
Благословивши дивний дует.

Поділитись сторінкою: