Там, де річенька

Там, де річенька,
Є вербиченька –
Віти похилила.
І всі гілочки,
Мов ті кісоньки,
У водичці мила.

Вимивала їх, полоскала їх,
По воді стелила.
Понад річкою невеличкою
Дівчина ходила.

Зажурилася, притулилася
До верби й просила:
Ой, вербиченько,
Ой, сестриченько,
Дорогенька, мила,

На мою біду мене, молоду,
Милий мій покинув.
Залишив одну –
Тепер не знайду,
Бо кудись полинув.

Обітри сльозу, прожени журбу,
Дай мені ще сили!
Та мовчить верба, дівчини мольба
Її похилила.

Дівку молоду, геть прогнав журбу,
Верба утішає.
Гомонить ріка – течія швидка
За гай утікає.

Поділитись сторінкою: