| |
Життя прекрасне, все чудово,
Кохання цвіт, все розцвіта,
А потім враз, одне лиш слово
Життя змінило на віка...
Образилась на нього, так буває,
Миттєвості життя, вони такі.
Ти з часом ті образи забуваєш,
Закривши шрами й рани на душі...
Вони, ті шрами, розривають серце,
З корінням вириваючи любов.
Маленькі ті образи, наче плісень,
Кохання цвіт отруюють собою...
І копиш гнів, збираєш думи,
Що все не так, він не такий,
А треба було вам лиш хвильку
Потратить на розмову вдвох.
Проходять дні, життя триває,
Все забуваєш з часом ти,
Та, накопивши ті образи,
Колишньою не будеш ти...
І помира твоє кохання,
Любов відходить в небуття...
Ти залишаєшся самотня,
І плине геть твоє життя...
Порад тобі давать не стану,
Та все ж послухай ти мене:
Ніхто образить ту не зможе,
Хто тих образ і не прийме!.. Поділитись сторінкою: 
| |
