| |
Колихала ніч зорі в воді,
Хочу я забути, що сталось тоді,
Та лиш серця тремтіння нагадує сон -
Твої очі наснились мені знов...
Десь в житті минулому сталося це:
Дві душі ріднішими стали за все,
Та біда не одна в вир печалі затягла,
І надії вогонь в нас погас...
Сон я бачу часто і кличу тебе,
І твій дотик ніжно так будить мене,
І красу твою світ цей не здатен сприймати,
За любов ми готові все віддати!..
Де сідає сонце — там впала роса.
Йду в шляхи далекі, темніють небеса.
Обладунком моїм стане туман,
І сталь серця мого сплавить лиш жаль...
Зоряний шлях мені вкаже дорогу,
Мед в бокалі різьбленому зніме тривогу.
Як роздасться відлуння — крик нічних сов,
Я візьму меч і поїду далі знов!..
І тепло багаття нагадає твій спів,
Та вже не судилось бути там, де я хотів.
В скалах білих вершин я загублюся знов,
Поклик серця мого — там, де любов!..
Де сідає сонце — там впала роса.
Йду в шляхи далекі, темніють небеса.
Обладунком моїм стане туман,
І сталь серця мого сплавить лиш жаль...
Блідоликий місяць — посланець древніх сил.
Я на повній швидкості бачу лиш тінь...
Свій невидимий меч підніму ввись
І згадаю, ким я був колись!.. Поділитись сторінкою: 
| |
