| |
Відірвана квітка вже не приживеться...
Коріння постійно кличе до серця,
Де сонце гаряче за обрій сідає,
Де поле без краю війною палає...
Там пекло тепер, там біль і руїни,
Стояли будинки - тепер чорні стіни...
Там рашиська нечисть стріляє у спини
Синів і дочок моєї країни...
Приспів:
Відірвана я від землі,
За вітром в полі шукаю долю...
Розірвана в середині,
В кулак свою збираю волю...
Під шарою пилу коріння чекає,
Воно проросте, я відчуваю...
Прорветься крізь бруд, жах,
Біль і втому,
І я повернуся, нарешті, додому!..
Приспів. Поділитись сторінкою: 
| |
