| |
Він її чоловік... Його дружина вона,
І він у неї єдиний, вона у нього одна,
У них дорослий син і на зйомній квартирі
На третім поверсі так, ніби щасливо жили.
Звична кава вранці... Їм готувала сніданок,
"Ей, соня, ранок, вставай, спізнишся на першу пару.
Рюкзак, гроші, ключі, "ти телефон забув"...
"Дякую, мама"... Вже із порогу почула.
І знову бігти вже треба "вже скоріше б субота",
Прокинутись, полежати і не йти на роботу,
Та в кухні хтось шарудить, і пес десь поруч гарцює,
Він доторкнувся до неї... Вона ніби не чує...
Тєлік, пульт, окуляри, ранковий випуск новини,
Хакі, берці, рюкзак... Поцілунок на згадку,
Він же країні своїй давав обіцянку...
Чоловік... Він не звик слів кидати на вітер,
Так було і буде так, доки живе на цім світі.
В двері ключ... Та обернувся і сказав, їй, коханій:
Надія помирає останньою!..
Приспів:
Це одне на двох і не зламати, не справити,
І не буває виключень з правил.
Це одне на двох повітря, попіл і драми,
І лиш надія живе поміж нами!..
Він її чоловік... Його дружина вона,
Але з'являлись сльози, коли дивилась на сина...
Такий вже зовсім дорослий... А так на зйомній квартирі
На третім поверсі якось жили далі і жили...
Все та ж кава з ранку і все той же сніданок,
"Доброго ранку, мам"... Приготував якось сам він
Рюкзак, гроші, ключі, телефон, цигарки,
"Переживемо якось, давай, не мовчи..."
Бігти, робота, автобус, незнайомі обличчя,
У перерві курити.... Ніяк не зупинитись,
І знову кави ковток... Ні... Ніяк не відпустить...
"Ну поверни хоч на мить, без нього ж так пусто"...
Знову тєлік і пульт, і знов новини усі ті,
Дивитись боляче "Як?"... Одна на всім білім світі!
І знову хтось шарудить, його так поруч бракує,
Ось доторкнувся б до неї... Вона ж точно почує!..
На третім поверсі так жили ніби і жили...
Пес кудлатий, сусіди з ними наче дружили,
Та згадує все частіше, як він сказав їй, коханій,
Бо лиш для неї надія помирала останньою...
Приспів. (2)
Він її чоловік... Його дружина вона... | (4) Поділитись сторінкою: 
| |
