Ніщо людське у нас не вбити!

Іще зими на пів доби,
Та свічка стала недогарком...
А ти цю зиму долюби...
Зозулько з давнього дзиґарка,

Рахуй комусь чиїсь літа,
Моїм давно нема рахунку...
Та жінка все ще молода
У нашім першім поцілунку...

І я ще наче ого-го,
І весни ніби крила наші...
Ти з нами, втомлена жаго?
Ми лиш мудріші вже чи старші?

Мело, мело по всій землі
І раптом стало тихо-тихо,
І давня свічка на столі –
Восковий смуток юних віхол...

А ми й незчулися, коли
Зими хіба що в закамарках...
Ти іншу свічку запали,
Але від того недогарка...

Поділитись сторінкою: