Стежки обрію

Схований в тумані, я тебе зустіну на світанні...
Згублені, незнані стежки поведуть нас у єднанні
В безвісті часу хвилями снів...
Ми разом побачим Світ на межі
І день, що вертає всупереч ночі.

Вінчаних на кручах понад невмирущою Рікою
Сонцем над водою, Матір'ю-Землею Весняною
В безвісті часу хвилями снів заховає обрій.
Ми разом побачим Всесвіту кров:
Світла рождення всупереч ночі.

Шлях жевріє малиновою імлою,
Світло й тінь зійшлися неба сивиною.
Як ранкові роси, чистії зізнання...
Ми сплетемо долі в промені світання,
Вітру віддавши смуток очей...

Поділитись сторінкою: