Немов невгамовний

Ось чоловік прожив довгий вік,
Від долі не втік, бо не зміг.
Йому все одно, вода, чи вино,
На скроні давно випав сніг...

Приспів:
І він, немов невгамовний,
Несе свій біль невимовний,
Увесь в емоціях повний,
Давно урвався терпець...
І біль ніяк не вщухає,
Давно ніхто не чекає,
А він і далі шукає,
Де ж той щасливий кінець...

Ось дивина, правда одна,
Все ближче до дна – не біда.
Бачив вогні десь вдалині
Та тільки одній все віддав...

Приспів.

Ось де вона та височина,
Він видерся на, й полетів.
Так падали сни, за мить до весни,
Нарешті здійснив, що хотів...

Приспів.

Поділитись сторінкою: