Дорога в дитинство

До хатнища б навідатись годилось,
До рідного козацького села.
О, як же мені боляче наснилась
Дорога, що на Їсківці вела!
Сюди я неодмінно ще доїду.
У мріях тут раюється щодня.
В дитинство повернуся сивим дідом,
В куточок, де похована рідня.

В зажурі  ідіймуся на Челядну,
Провідаю криницю Кобзаря.
Стає усе на світі другорядним,
Коли в своє село вертаюсь я.
До рідної землиці пригорнуся.
О, як же забавлялись тут малі!
Немає більше тата і матусі,
Журливо лиш курличуть журавлі.

О, як же забарився я в дорозі!
Як зболено поскрипує крило!
А мальви біля хати у дозорі...
Прарідне хліборобщини село.
Доріг таки подолано немало,
Найбільше заповітна досі жде,
З якої виглядала мене мама –
Дорога, що на Їсківці веде.

Сюди довіку прилітати буду.
Гніздяться тут привітні земляки.
Отут мій вирій – найрідніші люди.
І пам'ять, неушкоджена ніким.
В дитинство повертатися нелегко,
Вже й сонечко за обрій осіда.
Додому пробиваюсь, мов лелека
Вертає до прарідного гнізда.

Поділитись сторінкою: