Дивовижне місто

Не сприймаю Київ наодинці,
Як навколо тиша ледь німа.
Навіть дощ, хай капа по краплинці,
А мене вже радість обійма.

І усе щемливе аж до болю,
Що в мені живе з минулих літ,
Відчуваю ніжно, із любов'ю,
Нерозривний, благодатний світ.

І куди не гляну: вниз чи вгору,
Всюди бачу дивовижний край.
Хай зоря сіяє наді мною
І каштану свічка дивограй.

А коли марелі ще розквітнуть,
Ну не місто, а квітучий сад!
І до цього я роками звикнув,
І не треба більш ніяких свят.

Поділитись сторінкою: