| |
Вітер хвилями човен гойда,
Все тримаю неспокій, не спочину.
Річ у тім, що літа, як вода,
Я щасливий до витоку плину.
Ясні зорі - буття береги,
Дай вам, Боже, найкращої долі.
Може в світі і є вороги, |
Та для щастя і миру доволі. | (2)
Я шукав де та правда свята,
Де той ліс, що не йде під сокиру.
Я неправедні бачив свята,
І жадобу людську, і зневіру.
Але, що є та марність і тлінь,
І дочасність, і суєві гроші?..
Навіть божим пташкам на ночівлю |
Не забрати гніздечка хороші. | (2)
Я щасливий, що маю любов
До древлянського лелечого краю,
І від серця з поліських дібров
Бережім нашу землю, благаю!
Бачиш, ріки німіють в світах
І вже падає ліс недалеко.
Може десь він і є синій птах, |
Тільки ти не покинь нас, лелеко!.. | (2) Поділитись сторінкою: 
| |
