Елегія

Гуркочуть над Ірпінню поїзди,
Тривожаться лісів зелені шати.
Не поспішай, кохана, підожди,
Чого тобі завчасно виїжджати?

Біжать назустріч весни вдалині,
блакитні, наче море незабудок...
Та вже пливе туманом на човні
З-за обрію осінній тихий смуток.

Зникає поїзд в синяві дощу,
Колесами вистукує об крицю.
А я думками вслід за ним лечу,
Ловлю тебе в тривозі, як жар-птицю.

З тобою разом молодість моя
Помчала у зеленому вагоні...
В блакитні версти лину серцем я,
Самотній на ірпінському пероні.

Поділитись сторінкою: