| |
Наш сивий капітан збирав останні сили,
Щоб колесо втримать керма,
Насичує туман, розірвані вітрила,
І вітру, хоч убий, нема.
Ні краєчка землі, ні обрисів, ні ліній,
Як вічність - нескінченний шлях,
Лиш прапор на щоглі, безсилий жовто-синій
Мовчить, немов підбитий птах.
Бардак на кораблі: не прибрані каюти,
Продукти на нулі, в котлах нема мазути,
Під кілем, як безодня, глибина
І розпач попереду, як стіна, - нема валюти...
Народився літ тому п'ятсот
Український флот, чорноморський флот.
Це не казка і це не анекдот,
Чорноморський флот, український флот.
Українські козаки
Були перші моряки.
Із шкіри виліза розхристана команда,
Закинута в жорстокий світ
І ледом намерза на палубі й на вантах
Холопський віковічний піт.
Неруханий запас братва давно пожерла,
Заклякла у голоднім сні,
Лиш пісня, як компас, лунає "Ще не вмерла!",
Бо довше нас живуть пісні.
Ніхто в нас не пита - чи бути, чи не бути?
Вчепились у гвинта щупальцями спрути
І тягне нас на дно отой вантаж
Та руки опускає екіпаж, - нема валюти...
Розмовляє на палубі народ,
На палубі народ, і кожен патріот.
Що, москалю, стоїш, роззявив рот?
Что й то там плывёт? -
Це український флот!
Кожен сам собі моряк,
І без флоту нам ніяк.
Чорнеє море, білий пароплав,
Я тебе на віки покохав! Поділитись сторінкою: 
| |
