Як нескошене жито моє покоління

Як нескошене жито моє покоління,
Мої друзі в граніті, але не на колінах,
Галасливі пророки з янголами на спинах
Проорали глибоко сірозем України.

А яри на долонях проорала їм доля,
Кому кулею в скроню чи петлею на волю.
Забуття чи безсмертя - не приходиш до тями,
Мабуть, легше померти, ніж ходити ярами.

На дев'ятому колі всі нарешті зустрілись,
У розмовах з собою ми не наговорились.
І в розплющені очі впало сяйво Дажь-бога,
Що яри й стежки Божі для людини - дорога.

Опускались на землю, задихались від пилу,
Віршували таємно, жити вголос навчились
І орали цю землю, хоть ставали волами
І дорогу шукали в повен зріст над ярами,
В повен зріст над ярами...

Як нескошене жито моє покоління,
Мої друзі в граніті, але не на колінах,
Але не на колінах...

Поділитись сторінкою: