| |
Заговори спершу ти,
Мені бракує відваги,
Ти знаєш, напевно. Не йди.
Не дочекатись твоєї уваги
І правильний крок нереально
І важко знайти, та повір,
Так здається, що більше я зможу
Віддати комусь, ніж у комусь знайти,
Хоч тремтіння такого нема –
Я так хочу в тобі відтворить,
Що дозволиш колись ти, можливо, сама.
Говори краще ти!
Віртуальні події десь понеслись,
Робим вигляд, як їх не було, навіть колись.
Пам'ятаєш, як я підступно з'явивсь?
Знаєш, образ для тебе мій зразу змінивсь?
Та нехай... Я благаю, коли ідеш геть -
Ти хоч раз озирнись! Щоб побачить того,
Хто тобою давно вже напевно тверезо напивсь!
Говори краще ти,
Бо в очах твоїх простір
Здіймає мене догори,
А згори я так довго спускаюсь,
Так що ти говори.
Я розмови твоєї лякаюсь
І вночі крізь сон прокидаюсь.
Ну коли вже, коли я не буду вагатись,
Щось в собі проявить?
Може, мить на місця все розставить
І в тобі якийсь клаптик розплавить ця мить?!
Я для неї завжди ладен жить!
Але поки що все так далеко...
Мені важко з тобою, але разом з тим легко,
Пересвідчитись зручно,
Подивившись туди, куди дивишся рідко
Так вражаюче влучно,
Де побачиш зображення своєї душі.
Як побачиш - вагатись не варто - іди!
Як побачиш, то відчуєш тепло.
Говори тепер ти... Поділитись сторінкою: 
| |
