Микола Андрійович Маркевич

Рід Марковичів-Маркевичів один з найзначніших козацьких родів, дав Україні знаменитих полководців, державних мужів, письменників.

Питания про його походження викликало свого часу гарячі суперечки, однак так i залишилося до кінця не з'ясованим. Оскільки прізвище Маркевич (Маркович) - патрімоніальне, тобто спочатку було по батькові, то воно широко розповсюджене в деякіх народів (поляків, українців, чехів, білорусів, сер6ів, східних євреїв).

О. Лазаревський дотримувався думки про єврейське походження Марковичів, П. Дорошенко доводив їx місцеве українське походження, прибічником сербської версії був М. Маркович.

Родозасновником Марковичів-Маркевичів був Марко Аврамович (†1712), орендар прилуцький та пирятинський, ім'я якого i стало родовим прізвищем для його нащадків. Марко був титарем Пречистенської Прилуцької церкви й багато жертвував на благодійницькоі справи, за що йому и було надано честі упокоїтися в Густинському монастирі. Було у нього п'ятеро синів і сім дочок від дружини, дочки прилуцького старости Григорія Корнієнко, який став засновником славетного Роду Огановичів (після зміни простонародного прізвища).

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 07.02.1804 - 21.06.1860
Місце народження: у селі Дунайці (тепер Глухівського району Сумської області)

Біографія

Микола Андрійович Маркевич (*7 лютого (26 січня) 1804, Дунайці р. — †21 (9) червня 1860 р.) — український історик, етнограф, фольклорист, поет і композитор

Народився у селі Дунайці (тепер Глухівського району Сумської області). В сім'ї небагатого поміщика, родовід якого бере початок з вищої гетьманської адміністрації XVII ст. 1804—1809 жив у діда в с. Полошках (нині Глухівського району), у прабабки і тітки в с. Дунаєць, з 1809 -в Сокиринцях, потім (до 1814) — в Рудівці (нині відповідно Срібнянський і Прилуцький райони Чернігівської області).

З 1814 навчався в приватній школі П. П. Білецького-Носенка, 1817—1820 — в Благородному пансіоні при Петербурзькому пед. інституті. У Петербурзі входив до кола О. С. Пушкіна, І.І. Пущина, В. К. Кюхельбекера, А. А. Дельвіга, Ф. М. Глінки, К. Ф. Рилєєва, О. О. Бестужева. З 1820 — на військ, службі. На поч. 1821 відвідав Каменку — центр зустрічей учасників Південного таємного товариства. 1824 вийшов у відставку в чині поручика, повернувся до свого маєтку на Україну, яку, за винятком поїздки 1829 до Москви, вже не залишав до кінця життя.

Навчався в пансіоні Головного педагогічного інституту у Петербурзі.

Був знайомий з декабристами (зокрема, К.Рилєєвим), Т.Шевченком, О.Пушкіним.

1831 року видав у Москві поетичну збірку "Українські мелодії", присвячену минулому України.

1847 року поклав на музику вірш Т.Шевченка Нащо мені чорні брови.

Т.Шевченко присвятив Миколі Маркевичу вірш Бандуристе, друже сизий.

...

Етнографічні праці.

"Збірник малоросійських пісень" (1840)

"Південноруські пісні" (1857)

"Звичаї, повір'я, кухня та напої сучасних малоросіян" (1860)