Зоя Красуляк

Зоя Красуляк - поетеса та композитор, співає та грає на гітарі... Співає для того, щоб відкрити свої почуття, показати, який цей світ прекрасний і як його треба шанувати й любити!..

Перейти до списку пісень >>

Біографія

З Вінницької газети:

Зоя Красуляк: "Ми прийшли в цей світ для любові і маємо її примножувати..."

... Народилося в матері троє синів і найменшенька Зоя. Донька вже у шість років побачила, що мати нездужає. Носить мішки для корови й поросят, та все їй уже понад силу, бо перенесла сеанси хіміотерапії. Але дітям намагалася догодити в усьому. Все допитувалася у хлопчиків, що б сини хотіли поїсти? У матері був чудовий голос, який прекрасно звучав у каплиці. У хорі знайшлося місце і для маленької Зої. Вона і нині згадує про ті літургії з неабиякою теплотою. А ще мати мріяла, щоб сини її вивчилися. Леонід і Петро вступили на навчання, але як не стало її, молодший виїхав на заробітки у Росію. Станіславу вже не світило нічого.

Доля розпорядилася так, що в ті роки єдиною розрадою, порадою і підтримкою для Зої стала бабуся Франя (Франціска – польською). Уміла читати й писати польською та навчила онуку. А ще Зоя любила слухати казки, які бабуся навіть сама вигадувала, чим дуже тішила дівчинку. В 7 років Зоя захопилася читанням не тільки казок, але й серйозної літератури. В п'ятому класі після прочитаного твору "Хатинка дядька Тома" плакала ночами. А вдень, аби ніхто не бачив, ховалася на горищі, в бур'янах, і там поринала у світову класику.

Мала гарний голос і абсолютний слух. З дитинства заспівувала для старшокласників у хорі, не боялася сцени. Це, напевно, й визначило її подальший шлях: вступила до Тульчинського культосвітнього училища на режисерський факультет. Згодом вийшла заміж, народила двох синів і вступила до Київського інституту культури. Навчалася заочно. Тоді на світ з'явився й третій синочок. Найменша дівчинка Оксанка народилася, коли працювала Зоя вже у Чернівецькому будинку культури. Нині сини у Києві, а Зоя Іванівна з донькою живуть у с.Селищі Тиврівського району. Щодня автобусами Зоя Красуляк долає шлях до вінницького Центру народної творчості, де й працює не один рік.

– То це ж нелегко щодня отак їздити?

– Не можу жити в міській квартирі: зверху і знизу стукають. А там саджаю квіти, ходжу боса по землі, дивлюся на небо, слухаю вітер.

– І тим, видно, щаслива?

– Там набираюся сили. Хіба це не щастя ходити по зеленій траві, чути, як прокидаються пташки, як вони співають? Дуже відчуваю потім птахів. Здається, що й сама злітаю. Це буває частенько у снах: ніби розправляю крила і з вітром піднімаюсь у височінь. Це для мене радість величезна!

А ще сонечко тішить і дощ. З ним я розмовляю і співаю. Він для мене живий, як стихія моря.

Про небо вечірнє можна стільки розповідати. Таке таємниче, близьке і далеке... Відчуваю сніг і ліс – як мелодію. Тому мені так легко творити мелодії.

Мене робить щасливою життя. Я пробуджуюся – і вже якась мелодія звучить у мені. Я і зараз співаю (якщо сама). І навіть тоді, коли йду по вулиці, під дощем. Слухаю його – і мені здається, що він мене очищає. Не ношу парасольки, бо вона заважає мені. Хай крапає дощ. Мені приємно. Це ж Господня роса, очищає думки й серце.

– Ви, Зою, написали вже чимало пісень. І виконують їх брат і сестра Анісімови, Микола Свидюк, Станіслав Городинський. Співпрацюєте ви й дуетом "Коханий і кохана" Володимиром Гуменчуком і Наталією Мельник.

– А я завжди ділюся тим, що в мене є. У нас немає власної хатинки, але Господь дав талант творити вірші і пісні! А моя бабуся й матуся, які були глибоко віруючими, колись повторювали: "Ми прийшли у цей світ для любові і маємо її примножувати!"