Іван Коваленко

Біографія

Іван Коваленко народився 13 січня 1919 року в с. Лецьки, що на Переяславщині у сільській родині.

Закінчив 10 класів Переяславської школи № 1. Взимку Іван вчився, а влітку їхав у село і працював у комуні. Ледве вижив під час голодомору 1932-33 рр., коли вимерла половина села. Вчився добре, але за непокірний характер тричі виключався зі школи. Захоплювався астрономією (школа мала власну обсерваторію), влаштував шкільний театр, дуже багато читав, почав складати вірші. Останні два роки навчання жив і харчувався при школі, бо від батьків допомоги не отримував. Не був ні піонером, ні комсомольцем.

До університету з першого разу не вступив через туберкульоз легенів. З метою зміцнити здоров'я два роки працював у Києві на будівництві. Одночасно вчився у 10 класі вечірньої школи, щоб отримати кращий атестат. Подолавши хворобу і отримавши атестат, котрий давав право вступу без екзаменів, у 1938 році вступив до Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на романо-германський факультет. На курсі виділявся поміж інших як яскрава особистість — складав вірші, добре малював, грав майже на всіх струнних інструментах. У 1939 році одружився з однокурсницею Іриною Павлівною Пустосмєховою, родом з Чернігова, з української інтелігенції. Її мати — Ольга Миколаївна Пустосмєхова — багато років працювала і приятилювала з Михайлом Коцюбинським, була родичкою Миколи Вербицького-Антіоха, що був одним із співавторів слів українського національного гімну "Ще не вмерла Україна"; близько товаришувала з Миколою Вороним. Батько, Пустосмєхов Павло Пилипович, був репресований та розстріляний у 1937 р. Сім'я дружини мала великий вплив на становлення майбутнього поета. Роки Другої Світової війни Іван Коваленко з дружиною провели у Чернігові. Намагалися евакуюватися, але потрапили в Пирятинське оточення. Повернулися в Чернігів, де мало не померли з голоду. Рятувались випадковими заробітками. Іван малював ікони, які можна було виміняти у селах на продукти. Вів підпільну роботу серед полонених французів, що працювали в Чернігові. У 1943 році після звільнення Чернігова був призваний до лав армії, але медкомісія визнала його непридатним через хворобу серця та критичне виснаження. У тому ж році Коваленко був призначений директором єдиної вцілілої чернігівської школи № 4. Згодом працював разом з дружиною простим учителем, викладаючи іноземні мови та астрономію. У 1947 році з дворічним сином Олесем подружжя Коваленків перебралося до м. Боярки, що під Києвом. У Боярці працювали у школі № 1, де Іван Коваленко викладав астрономію, англійську, французьку та німецькі мови. Одночасно кінчали екстерном університет. Дипломи отримали у 1950 році. У 1957 році народилася донька Марія. Вели значну просвітницьку роботу: зібрали велику шкільну бібліотеку, організували самодіяльний театр, ставили п'єси, організовували екскурсії та походи, влаштовували літературні вечори. Користувалися великим авторитетом серед учнів та громадськості, і водночас піддавались цькуванню з боку партійної організації школи та районного комітету КПРС через перебування на окупованій території, але більшою мірою за непримиренність до всіляких неподобств у роботі школи. У 1955 за неповагу до відкритих партійних зборів Коваленка було звільнено з роботи. Впродовж 5 років його не допускали до педагогічної роботи і лише у 1960 році дозволили вчителювати у вечірній школі робітничої молоді, де він і пропрацював до 1972 року.

60-ті роки Іван Коваленко все частіше звертається до громадянської тематики. У 1961 році на літературному вечорі, присвяченому 100-річчю з дня смерті Тараса Шевченка, він читає свій вірш відверто критичного змісту "У поета тільки слово". Саме з цього моменту за ним було встановлено неофіційний нагляд КДБ. У 1966 році Іван Коваленко організує в Боярці літературний вечір за участю шістдесятників Євгена Сверстюка, Василя Стуса, Надії Світличної. У домі Івана Юхимовича прямо на книжкових полицях зберігалася практично вся література українського та російського самвидаву 60-х років. У цей час пише чимало поезій патріотичної національної тематики. Великий вплив на долю І. Коваленка мав історик-культуролог Михайло Кутинський, у минулому політв'язнь сталінських таборів, у яких провів загалом 25 років, М. Кутинський заохотив Коваленка до серйознішої поетичної діяльності та особисто надіслав вірш Коваленка "Червона калина" до газети "Нове життя" (м. Пряшів, Словаччина), де той був надрукований. Після цього Іван Коваленко друкує в "Новому житті" ряд віршів та статей, зокрема, статті про музей Івана Гончара у Києві та статтю, у котрій пророкує відновлення в Києві Михайлівського Золотоверхого собору. У Канаді вірші Коваленка були видані самвидавською збіркою. Ім'я Коваленка стає досить відомим.

У 1972 році Іван Коваленко був заарештований під час репресій, яким було піддано українську творчу інтелігенцію. Сталося це 13 січня 1972 р. на день народження поета. Коваленкові було інкриміновано виготовлення та розповсюдження літератури самвидаву та розповсюдження його власних віршів, як сказано у вироку, "антирадянського, націоналістичного та наклепницького спрямування". Були допитані 140 учнів Івана Юхимовича — жоден проти свого вчителя не засвідчив. Більше того, на випускному вечорі 1973 року його вже фактично звільненій з роботи дружині школярі і батьки влаштували овацію. Карався Коваленко у таборі суворого режиму ВС-389/35 ст. Всесвятська, пос. Центральний Пермської обл.. Спілкувався з колишніми вояками УПА, які любили слухати його вірші, з шістдесятниками Іваном Світличним, М. Коцом, Ігорем Калинцем, та ін. Вчив політв'язнів іноземним мовам. Вчив англійській мові євреїв, які збиралися виїздити з СРСР. Писав вірші, майже всі з яких вилучалися табірною адміністрацією і знищувались. Лише деякі дійшли у листах дружині чи збереглися у феноменальній пам'яті поета. Під кінець терміну етапований до Києва і звільнений у 1977 році інвалідом 2-ї групи.

Іван Коваленко переступив поріг рідної хати 13 січня 1977 року, знов-таки на день свого народження. Підтримував зв'язки з колишніми політв'язнями. Був реабілітований 1991 року. Завдяки турботам сім'ї, здоров'я поета дещо покращилося, він продовжував складати вірші. Після 1991 р. в Незалежній Україні друкувався в періодиці, мали місце сюжети по радіо і телебаченню. У 1995 року учениця і друг сім'ї Коваленків Ольга Рожманова (дружина академіка Геннадія Мацуки) видала своїм коштом книжку віршів "Недокошений луг". У 1996 р. Служба безпеки України повернула долучені до справи матеріали і серед них деякі вірші поета. Завдяки цьому 1999 року до 80-річчя поета у видавництві "Освіта" вийшло повніше зібрання поезій "Джерело". У 2006 р. також на кошти О. Рожманової у видавництві "Логос" було видано практично повну збірку творів Івана Коваленка "Перлини". У 2009 — збірку вибраних поезій "Учитель". У 2012 вийшло видання, розраховане на освітян та учнів - "Порив до небес". Помер 18 липня 2001 року. Похований у Боярці. Упродовж усього життя принципово не належав ні до яких угрупувань, партій чи спілок — ні радянських, ні сучасних.

Пісні на вірші Івана Коваленка мають у своїх доробках нар. арт. України Надія Шестак, засл. арт. України Інна Андріяш, нар. арт. України Олександр Василенко, нар. арт. України Анатолій Гнатюк, засл. арт. України Віктор Кошель, нар. арт. України Віктор Шпортько, засл. арт. України Павло і Петро Приймаки, Каріна Плай, Олена Хижня, Лариса Руснак, соліст ансамблю Збройних сил України Сергій Юрченко, лауреатка всеукраїнських та міжнародних конкурсів Руслана Лоцман, заслужений Народний хор України ім. Г. Верьовки. Музику до пісень написали Олег Саліванов, Володимир Зубок, Тетяна Володай, Юрій Бабенко, Володимир Вишняк, Радислав Кокодзей, Олександр Прісіченко, Олексій Керекеша та інші музиканти. Починаючи з 2012 року, у Боярці проходить щорічний Молодіжний мистецький фестиваль імені Івана Коваленка.
Сторінки в інтернеті:
  • Іван Коваленко - офіційна сторінка