В'ячеслав Липинський

політолог, історик, історіософ, соціолог, публіцист, державний і політичний діяч, дипломат

Перейти до списку пісень >>

Дати життя: 18.04.1882 - 14.06.1931
Місце народження: с. Затурці Локачинського р-ну Волинської обл.

Біографія

Походив із старовинного спольщеного шляхетського роду. Був переконаним українським патріотом-державником, залишаючись при цьому в шляхетському стані і при своїй римо-католицькій вірі.

У 1894—1902 рр. навчався в Житомирській, Луцькій і Київській гімназіях.

Закінчив Ягеллонський університет у Кракові (вивчав агрономію та слухав лекції з інших предметів, зокрема, історії, а також відвідував лекції з української літератури Богдана Лепкого) і Женевську вищу школу політичних наук (соціологія). У 1909 р. повернувся в Україну (Волинь входила до складу Російської імперії), де займався науковою роботою і політичною діяльністю (з 1914 р. — один із фундаторів "Союзу визволення України"). Під час Першої світової війни служив у російській армії, отримав важке поранення.

У 1917 р., на початку Визвольних змагань, Липинський звинувачував українських соціал-демократів у браку державницької волі. Після Лютневої революції брав участь в українізації військових частин на Полтавщині і одночасно разом з Сергієм Шеметом, як він сам згадував, "політично організовував хліборобські консервативні елементи на Полтавщині". Тоді ж він став одним із засновників і автором політичної програми Української демократично-хліборобської партії, виданої у жовтні 1917 р. Після проголошення у 1918 р. Української Держави — повноважний міністр і її посол в Австро-Угорщині.

Після повалення гетьманату і наступних подій в Україні залишається на еміграції, живе у Німеччині та Австрії. Саме на цей період припадає його найінтенсивніша наукова і громадська діяльність. Ним було опрацьовано монографію "Україна на переломі. 1656—59", звідти він керував діяльністю створеного у 1920 р. Українського союзу хліборобів-державників. Також В'ячеслав Липинський видавав неперіодичні збірники "Хліборобська Україна" (1920—1925 рр.).

У листопаді 1926 р. за дорученням гетьмана Павла Скоропадського переїжджає до Берліна, де викладає у новоствореному Українському Науковому інституті.

Політологічні та соціологічні концепції В. Липинського, які будувалися на ідеї конституційної "класократичної трудової монархії", що не прив'язана до соціо — та етнічного походження людини, а ґрунтується на територіальному патріотизмі, набули найбільш виразного осмислення у його праці "Листи до братів-хліборобів" (1926).

Проте Берлінський клімат та часті зустрічі й непорозуміння з близькими до гетьманського центру людьми впливали шкідливо на фізичний стан його здоров'я і психологічний спокій. За порадою лікарів Липинський покидає працю в Інституті і знову повертається до Австрії. Тут він оселяється у гірській місцевості Бадеґ поблизу Ґраца. Це сталося 1928 року.

Саме у цей час загострюються суперечності між Павлом Скоропадським та В'ячеславом Липинським. Липинський фактично розриває свої стосунки із Скоропадським і, натомість, зближується з Василем Вишиваним (псевдонім австрійського ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа), що зарекомендував себе українським патріотом і докладав значних зусиль до справедливого вирішення українського питання за кордоном. Український союз хліборобів-державників розколюється. Прихильники Гетьмана об'єднуються у Союз гетьманців-державників, а прихильники В.Липинського 1930 року створюють Братство українських класократів-монархістів, гетьманців.

Але хронічна легенева недуга Липинського загострюється. Навесні 1931 року хворобою вражене вже і його серце. Після серцевого нападу 26 квітня 1931 року Липинського перевозять до санаторію "Вінервальд", Австрія де він помирає 14 червня 1931 року.

Похований В'ячеслав Липинський у с.Затурцях на Волині. За радянської влади усі могили на польському цвинтарі, разом із могилою великого сина України В'ячеслава Липинського, були втрамбовані в землю колгоспною технікою. Та у перші роки незалежності місцеві рухівці розчистили кладовище й встановили пам'ятник на символічній могилі В'ячеслава Липинського.

Нині ремонтується (хоч і занадто вже кволо) родинне обійстя Липинських, понівечене перебуванням тут колгоспної худоби.

2011 року, напередодні 20-річчя незалежності України було відреставровано та відкрито меморіальний музей В. Липинського.

Основні праці:

• "Шляхта в Україні: її участь в житті українського народу на тлі його історії" (Краків, 1909, )
• "Z dziejów Ukrainy" (1912)
• "Україна на переломі. 1657—1659" (1920)
• "Листи до братів-хліборобів" (1919-1926; видано 1926 р. у Відні)
• "Покликання "Варягів" чи організація хліборобів" (1925)
• "Релігія і церква в історії України" (1925)

Джерело: вікіпедія