Михайло Гринишин

Відомий композитор, хоровий диригент, фольклорист. Народний артист України, Заслужений діяч мистецтв, професор, завідувач кафедри хорового диригування Національного університету культури. Член координаційної ради Української музичної спілки. Нагороджений орденом "За заслуги".

Перейти до списку пісень >>

Народився: 30.12.1921
Місце народження: с. Обертин Тлумацького району Івано-Франківської обл.

Біографія

Михайло Гринишин – яскрава постать у сучасному хоровому мистецтві України. Він – високоповажний хоровий диригент, композитор, педагог. Його знають і люблять на теренах усієї країни, бо митець постійно відчуває пульс громадського і культурного життя, пильно стежить за сучасними художніми процесами в Україні й активно включається в них своєю творчістю. М.Гринишин – гідний представник і продовжувач славетних традицій школи українського митця і педагога К.Пігрова, сам виховує нові покоління музичних кадрів.

М.Гринишин – один із провідних діячів Всеукраїнської музичної спілки, фундаторів Хорового товариства ім..М.Леонтовича, ініціатор багатьох новаторських справ. Своєю багатогранною науково-мистецькою діяльністю Михайло Гринишин зробив значний внесок у скарбницю вітчизняної і світової культури. Його ім'я занесено у вітчизняні та зарубіжні енциклопедії. Народився 30 грудня 1921 року на Івано-Франківщині.

"Мене виколисало мальовниче село Обертин, що над річкою Чорновою у Тлумацькому районі на Прикарпатті. Батька Петра, матір Ганну і нас, дев'ятьох дітей: Ганну, Софію, Катерину, Марію, Теклю, Ольгу, Антона, Штефана, і себе завжди вважав героями новел Василя Стефаника, бо жили ми , як і більшість тодішніх галицьких селян , у великих злиднях. Єдиною розрадою для нас була народна пісня. Слухаючи тужливий спів моїх голосистих сестер, я змалку полюбив ці чарівні мелодії, що бентежили дитячу душу і кликали у незбагненне царство духовної краси. А материнські колисанки звучать мені і сьогодні...

Ось спогад мого дитинства: на вулиці зібрався гурт хлопців, трохи погомоніли, а тоді хтось затягнув народну пісню "Котилася ясна зоря з неба". Почав один співак, тут же вступив другий, далі третій і, нарешті, - всі. Починаючись одноголосою мелодією, пісня поступово розцвічується багатоголоссям, оживає, набирає сили, стає дедалі повнозвучнішою, ллється вільно з найтоншими нюансами, виблискує мов райдуга, - найрізноманітнішими тембрами. Ось з'явилася видозмінена основна мелодія пісні, а от почулися і підголоски. Вони то розливаються, немов широка ріка, то знову сходяться в унісон, сплітаючись у барвистий музичний візерунок.

А виконавці, ті дивовижні легіні мого дитинства, не знають ніяких законів, ані теорій, ані гармонії, ані поліфонії. Вони імпровізують так, як підказує їм власна інтуїція та музична уява. З високості прожитих літ я чую це народне музикування, і воно світить мені усе життя.

Згодом ми створили свій родинний хор. Теплими літніми вечорами його спів було чути далеко. Основними слухачами і "рецензентами" були, безперечно, сусіди і перехожі. Не було тоді гучних вигуків "браво", "біс", рясних, бурхливих оплесків, а були лише глибокі, щирі зітхання, мабуть від отої незбагненної насолоди, яку давала їм народна пісня, що тривожила душу й серце хлібороба, давала наснагу на завтрашній трудовий день.

Перший, хто повів мене в чарівний світ музики, був чоловік старшої сестри Катерини – Микола. Це був справжній сільський скрипаль-віртуоз. Він настільки полонив мене своєю блискучою грою, що згодом і я став скрипалем. Потім удосконалював скрипкову гру у місцевого дяка Миколи Ляха, який вчив мене і нотної грамоти. Часто після виснажливої праці на чужому полі, вночі, в комірчині, при свічці удосконалював майстерність гри. То була перша моя "консерваторія". Співаючи в його хорі, я вперше почув дивовижні за красою духовні твори композиторів Д.Бортнянського, М.Березовського, А Веделя, обробки народних пісень М.Лисенка, М.Леонтовича, К Стеценка, зарубіжну класику. Під враженням цих творів у мені спалахнуло бажання і самому творити. Але... бракувало освіти. Потім були Івано-Франківське і Чернівецьке музичні училища, Львівська та Одеська консерваторії.

Мій життєвий шлях був непростий: важке бідняцьке родинне життя, страхітливі воєнні лихоліття, жорстоке переслідування за національну ідею, за що навісили тавро "націоналіст". Але, незважаючи на це, на коліна не падав. Впевнено йшов цими тернистими, перехресними стежками, бо вірив: попри колишні перепони і негаразди настануть світлі дні... І яке то щастя – жити вже у незалежній Україні, підсумовувати свій творчий і науковий доробок, здійснювати задумане. А найважливіше – слухати свої пісні, подаровані людям. Любить їх співати і дружина Галина, і син Андрій з невісткою Санією, підтягає тоненьким голосочком онучок Михасик.

Хто сьогодні не чув таких широко знаних пісень, як "Вівці мої, вівці", "Гей, Карпати", "Ой зелена полонина", "Карпатський гомін", які полинули на своїх дужих крилах далеко за океани. Хто не любувався вокально-хореографічними сюїтами: "Гуцульське весілля", "Олекса Довбуш", "Гуцульські щедрівки", блискуче здійсненими з колективом Гуцульського ансамблю пісні і танцю. Заради цього хочеться жити і ще багато творити".

Коли всенародно визнаний митець сягає у своїй творчій діяльності за межі півстоліття, то попри всі виміри його художньої самобутності, він одночасно стає загально знаковою фігурою певного етапу історії всієї країни. Саме такою особистістю є для нас сьогодні Михайло Петрович Гринишин.
Сторінки в інтернеті:
  • http://uaestrada.org/kompozitori/grynyshyn-myhajlo

1. vick (користувач) 17.06.2016 20:22     Другу неділю шукаю ноти для хору пісні "Вівці мої вівці" М.Гринишина, хто має інформацію будь-ласка допоможіть. Дякую.	0/0