Валерій Вітер

надав Микола Рудаков

Біографія

Валерій Вітер – український співак і художник, перший голос легендарного ансамблю "Кобза". Нині це вельми відомий митець, якого добре знає не тільки Україна, а й світ, особливо Франція, Фінляндія, Британія, Канада, Росія. Там картини Валерія рясно прикрашають музеї, галереї й приватні колекції. А ще він був фундатором української естради, яка породила численні взірці класики жанру.

"Кобза" — перша в Україні велика стереоплатівка (1971), перша в світі електробандура (1971), перша українська стереоплатівка в Північній Америці (1972), перший в Україні лауреат Всесоюзного конкурсу вокально-інструментальних ансамблів (Мінськ, 1973).

Мати Валерія вміла грати на гітарі, добре співала, і разом з тим вишивала. Батько теж був гармонійно розвинутою людиною, працював на трьох роботах — щодня зранку до десяти вечора, а також викладав у художній школі імені Тараса Шевченка фізичну культуру і військову справу. Напевно, цей напружений ритм життя передався і Валерію. Змалечку він співав і малював. Малювання стало його професією – закінчив художню школу, потім художній інститут. Співати почав в самодіяльності, в тому числі в хорі. У фільмі Сергія Параджанова "Українська рапсодія" (1960) ще школярем виконав одну з головних ролей і співав "Аве, Марія". Там, до речі, і Юрій Гуляєв знімався, а Євгенія Мірошниченко співала вокальні партії головної героїні. Це фільм про війну, про те як німецький священик допоміг втекти радянському військовополоненому, а Вітер був сином священика. Грав, до речі, на органі в костелі. Зйомки спочатку були в Калінінграді, потім у Львові — в соборі Святого Юра.

Займаючись у самодіяльності, брав участь у різних конкурсах. Перший виступ (1956 року) відбувся в оперному театрі. Тоді він в дуеті зі Славою Захарченком виборов першу премію на республіканському конкурсі. В 1971 році, коли закінчив художній інститут, Валерія знайшли хлопці з ансамблю "Кобза" і попросили допомогти здати програму, що вони й зробили. 15 пісень Вітер вивчив практично за тиждень, паралельно записали з Валентиною Купріною велику платівку, що вийшла на всесоюзній фірмі "Мелодія". Там було чимало обробок українських народних пісень і "Водограй" Володимира Івасюка. Тоді це сприйнялося як унікальне явище. То був, певно, дивний збіг обставин. В 1972 році диск "Кобзи" водночас був нелегально виданий в Канаді й Америці за ініціативи студентського канадійського братства, гарно продавався. Узагалі було тиражовано чотири види платівок різного оформлення.

Валерію Вітеру було неймовірно цікаво: талановиті хлопці, гарна музика... В той час на такому рівні в Україні ніхто не грав, не співав, окрім легендарних "Піснярів" з Білорусі. Потім, коли почались гастролі, він зрозумів, що втрачає як художник, тоді вирішив працювати паралельно, завжди брав у дорогу фарби, пензлі, вільний час присвячував малюванню. Робив нові ескізи, і коли повертався додому, в майстерні їх закінчував. Таким чином, мав можливість виставлятись на виставках і брати участь у різних конкурсах. Гастролі за кордоном зробили життя ще більш захопливим, у Франції, Італії, приміром, зробив великі серії картин. Вітер зрозумів, що від поєднання малярства і музики тільки виграє, одне другому не заважає, а навпаки – допомагає. Він був просто щасливий, народилось чимало робіт, які згодом виставляв у Фінляндії, Франції, Британії, й вони розкуповувались. Так тривало до 1987 року. Та ось до керівництва ансамблем прийшов Євген Коваленко, його інертність призвела до розвалу. Багато хлопців із першого складу пішли з "Кобзи", і Вітер теж не затримався. Одержав нову майстерню. Почав працювати в об'єднанні "Кіноплакат", за місяць робив п'ять-шість плакатів, що тоді вважалось майже неможливим.

Минули роки. Друзі запитували: "А де "Кобза"? Ви щось разом робите?" І ось під двохтисячний рік Вітер, бандурист Володимир Кушпет, флейтист Георгій Гарбар і ще двоє музикантів відновили "Кобзу-original". Вони зробили записи, вийшов сингл, потім великий диск, почались концерти, праця на радіо і телебаченні. Але відсутність продюсера далася взнаки, та й кожен із них був при ділі, тому виступали лише з окремими концертами. Паралельно в Україні й за кордоном Валерій Вітер брав участь у виставках. Нині їх у нього набралось 130. Закінчено запис нового альбому "Кобзи" — "Повій, вітре, на Вкраїну", готові шістнадцять треків. Записує новий диск із дивовижним гітаристом, композитором і аранжувальником Енвером Ізмайловим. Татарину Енверу він наспівав багато українських пісень, той був вражений, бо вихований на російському і узбецькому етносі. Зроблено обробки кількох пісень: "Стоїть гора високая", "Ой, чорна, я си чорна", "Свято на Подолі"... Причому записують тільки удвох, адже Енвер грає як оркестр завдяки віртуозній техніці й накладанню гітарних партій.

Валерій Вітер — музикант від Бога. Якби він займався лише професійною музикою, то мав би величезне майбутнє. Таких людей не тільки в Україні, а й у СНД — одиниці. Це переважно стара гвардія, скажімо, Олександр Градський, Юрій Антонов, Ігор Саруханов. У Валерія вражаючий дар: по-перше, він має просто фантастичну музичну пам'ять, швидко запам'ятовує будь-яку музичну партію, по-друге, чисто її інтонує, чого нема у більшості нинішніх співаків. На живих фестивалях можна сміятися і падати на підлогу, бо виконавці не можуть інтонувати. Інтонація — це чиста нота, чиста мелодія. Валерій ніколи не сповзає ні вниз, ні здіймається вгору. Якось Володимир Кушпет розписав пісню "Думи" (слова Тараса Шевченка) на сім голосів. Він тоді сказав: "Якщо ти це заспіваєш, то...". Отже, він розписав "Думи" на сім голосів, їх окремо записали. Коли все зійшлось докупи, результат вийшов дивовижний: Валерій усе точно проспівав без супроводу жодного інструмента, на який можна спертися. Для цього, до речі, треба ще мати великий вокальний діапазон.

Нині "вокальна барва" "Кобзи" Валерій Вітер здебільшого малярствує, але й музику не полишає: концертує, закінчив запис нової програми "Кобзи-оригінал" (перманентно існує також ще одна відбрунькована "Кобза", якою керує Євген Коваленко), записав із десяток сольних компакт-дисків, на яких представлені найкращі українські пісні, романси, естрада.

Як музикант Валерій Вітер вражає феноменальною музичною пам'яттю і чистотою співу, як художник — миттєво впізнаваними портретами, в яких завжди присутній несподіваний сюжет. Сумнівний комплімент "серед співаків він найкращий художник, а серед художників — найкращий співак" не про Валерія Вітера. В обох іпостасях він досяг вершин.
Сторінки в інтернеті:
  • http://uaestrada.org/spivaki/viter_valerij