Нестор Махно

Біографія

Інформація з Вікіпедії:

Метрична книга Христово-Воздвиженської церкви (нині — у Державному архіві Запорізької області) дозволяє встановити точну дату його народження — 26 жовтня 1888 року. Народився Махно у родині сорокадворічного Івана Родіоновича Махна, державного селянина села Гуляй-Поле та його дружини Євдокії. Наступного дня його охрестили й дали ім'я Нестор. У 1889 році, коли Несторові не виповнилося ще й року, Іван Махно помирає. Дружина старого Махна Явдоха Матвіївна залишається у великій матеріальній скруті з п'ятьма синами — Карпом, Савою, Григорієм, Омеляном та Нестором. З дитинства Нестор працював підпаском разом зі своїми братами — пастухами Карпом та Савою. Років з десяти Нестор починає працювати конюхом, згодом маляром у фарбувальній майстерні, потім продавцем вина. Початок політичної діяльності (до 1917)

У 1905—1906 роках Нестор співчував українським соціал-демократам зі "Спілки" ("Спілка" — Українська соціал-демократична спілка — партія, що була створена у 1904 році після розколу Революційної української партії. У 1905 році "Спілка" увійшла у РСДРП на правах автономної організації) і навіть розповсюджував їхню літературу та листівки. Проте для нього цього було замало, він прагнув до активних дій. 1906 року став членом анархістської організації "Спілка бідних хліборобів", що діяла на Катеринославщині. Анархісти вважали, що гроші, захоплені під час експропріацій, потрібні на революцію, що вони ексами атакують приватний капітал, щоб привчати робітників і селян не поважати приватну власність. Виручені гроші анархісти використовували на придбання зброї, яку купували навіть у Відні, на створення нових груп, на пропаганду і особисті потреби. Уночі 14 жовтня (за іншими даними, 10 жовтня 1906 року, перший же екс Гуляйпільської групи відбувся 5 вересня 1906 року і дав 163 рублі) 1906 року відбулося перше бойове хрещення Нестора. Троє озброєних анархістів у паперових чорних масках увірвалися до будинку місцевого торговця Ісаака Брука (на якого колись працював Нестор)і стали вимагати видати на користь "бідних хліборобів" 500 рублів. Торговець, пославшись на свою бідність, видав революціонерам лише 151 рубль. У кінці 1906 року Махно уперше був заарештований за звинуваченням у тероризмі, потрапив під нагляд поліції, але за браком доказів незабаром був звільнений. Цей випадок був скоріше побутовим. Махно вирішив допомогти своєму товаришу — службовцеві лікарні Михеєву — позбутися суперника. На вулиці Махно відкрив стрілянину, але промахнувся. Після цих подій у Гуляй-Полі почалися арешти і обшуки, було запроваджено комендантську годину, до села прибув каральний загін під командуванням пристава Караченцева. Були заарештовані анархісти В. Антоні, Н. Зуйченко, К. Кириченко, С. Заблодський, О. Бондаренко. Але слідство не змогло довести, що група Антоні вчинила напад на пошту, і через місяць хлопців було звільнено. 27 серпня 1908 року Махно був заарештований знову. Йому інкримінували вбивство провокатора Андрія Гура, хоча Махно і не мав до того причетності (провокатора вбив О. Семенюта). Збереглася поліцейська картка Нестора Махна, в якій констатувалося, що Махно мав зріст 2 аршини і 4 вершки, карі очі, темно-русяве волосся, шрам на лівій щоці, що він розмовляє українською та російською мовами, православний, на час арешту грошей та цінних речей не мав. Махно та його товариші перебували півтора року в Олександрівській вязниці (камера № 8) і у Катеринославській губернській в'язниці. В новорічну ніч 1909 року Махно з товаришами зробили спробу втекти, але їх схопили.

З 22 по 26 березня 1910 року у Катеринославі Тимчасовий Одеський окружний військовий суд розглядав справу 13 гуляйпільських анархістів, серед яких був і Нестор Махно. На слідстві Нестор сказав, що ні до якої розбійницької шайки не належить, а є членом політичної революційної організації, що виборює свободу для людей, що гроші після ексів йшли виключно на революцію. Суд засудив до шибениці 5 гуляйпільських анархістів (Н. Махна, Є. Бондаренка, К. Кириченка, Ю. Орлова, Н. Альтгаузена). З перелічених був страчений лише Є. Бондаренко, ще два анархісти, Шевченко та Хшива, були повішені з іншої справи гуляйпільців. В очікуванні вироку отруївся К. Кириченко. Через тяжку хворобу Н. Зуйченкові замінили смертну кару безстроковою каторгою. Гуляйпільські анархісти К. Лісовський та С. Заблодський були заслані на 6 років у виправні арештантські роти, Марія Мартинова була засуджена на 5 років тюрми. 1911—1917 — був ув'язнений у Бутирській тюрмі в Москві.

Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.

У кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував "селянські вільні батальйони", які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна.

Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.

Улітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана П.Скоропадського.

В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав (вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто).

З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Його армія увійшла до складу бригади червоної Першої Задніпровської дивізії (командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина отамана М. Григор'єва.

Ідейне обґрунтування махновського руху в 1918—1920 рр. здійснювала українська анархістська організація "Набат" (створена 1918 року), що висунула лозунг проведення "третьої соціальної революції". Махно, перебуваючи під впливом ідей анархізму виступав проти будь-якої влади (ідея "вільних рад" та "безвладної держави"), забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безвладдя.

Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати "третьою силою" поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити "політику воєнного комунізму", проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.

У червні 1919 р. Махно відкрито виступив проти радянської влади. На початку вересня 1919 р. Махно завершив переформування своїх загонів, які було перейменовано в "Революційну повстанську армію України" (махновців; нараховувала біля 80 тис. бійців). З літа 1919 р. Махно вів переговори з С.Петлюрою про спільну боротьбу проти більшовицької влади та денікінців в Україні, що завершились укладенням 20 вересня 1919 р. у Жмеринці договору між командуванням Армії УНР і махновцями.

Протягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим і отаманом А.Шкуром.

За військові дії проти Денікіна в 1919 році в Приазов'ї, що уповільнили просування Добровольчої Армії на Москву, Нестор Махно був нагороджений орденом Бойового Червоного Прапора № 4 (пізніше в офіційній радянській історіографії вважалось, що цим орденом був нагороджений Ян Фабріциус).

В кінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.

Під час наступу військ П.Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжя.

28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.

Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махна "за неясністю доказів" звільнили. Махно з сім'єю спочатку оселився в Торуні, згодом — у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції. У квітні 1925 переїхав до Парижа, де жив у Венсені, працював теслярем та робітником сцени паризької "Ґранд Опера" та в кіностудіях. Підтримував активні зв'язки з міжнародним анархістським рухом, друкувався в "Анархическом веснике" та "Деле труда".

Помер у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів на кладовищі Пер-Лашез.