Артем Ведель

Біографія

Матеріал з Вікіпедії:

Народився в сім'ї київського міщанина Лук'яна Власовича й Олени Григорівни Ведельських, можливо, у квітні, бо цього місяця, 13 і 29 числа за старим стилем, церква відзначає великомучеників Артемона й Артемія. Садиба родини Ведельських містилася на Подолі у парафії Різдво-Предтечинської (Борисоглібської) церкви. Хата з городом і садком стояла на розі сучасних вулиць Братської та Андріївської. Тут Ведель жив до 1788, з квітня 1792 до весни 1796 та з літа 1798до серпня 1799. Тут і закінчив свій земний шлях. Батько Веделя Лук'ян Власович Ведельський (1730—1815) був художником-різьбярем, мав власну майстерню, виготовляв іконостаси. Прізвище композитора Ведель — вірогідно, скорочена форма від Ведельський. Так композитор підписував власноручно написані листи, на прізвище Ведель виписані його військовим документом. Батько ж композитора в листі до київського генерал-губернатора пише: "Маю однородного в себе Артема Ведельського" і підписується: "Київський міщанин Лук'ян Ведельський".

Ведель навчався в Києво-Могилянській Академії до 1787, пройшов курс до класу філософії включно, де здобув ґрунтовну гуманітарну й музичну освіту. В Києво-Могилянській Академії Ведель почав компонувати свої перші музичні твори, диригував студентським хором та оркестром, виступав як соліст і скрипаль. Співак з хору, яким керував Ведель у Академії, розповідав згодом дослідникові В. Аскоченському: "...це був красивий юнак з очима, що випромінювали світло, мав ніжний голос, спокійний характер і надзвичайно тактовний". 1788 відряджений митрополитом Київським і Галицьким, протектором Києво-Могилянської Академії

С. Миславським з малолітніми співаками до Москви, де керував капелами генерал-губернатора Москви Петра Єропкіна (до 1790), а після його відставки — Олександра Прозоровського. Ці капели за мистецьким рівнем і значенням в імперії посідали визначне місце слідом за Придворною імператорською капелою. Для керівництва ними підбирались найрізноманітніші музиканти. Отже, вже тоді талант Веделя був визнаний музичними колами і дістав високу оцінку. Формально Ведель був зарахований на службу й отримував зарплату на будівництві в Кремлі приміщення "Присутственных мест" (з 17 березня 1788 до 27 травня 1791), згодом він числився у штаті VI Депутатського Сенату підканцеляристом (від 28 травня 1791 до 1 грудня 1792). Під час п'ятирічного перебування в Москві композитор мав можливість познайомитися з музичною культурою Росії й Західної Європи. 1 грудня 1792 за проханням Веделя його звільнено в чині канцеляриста Сенату.

З кінця 1792 Ведель живе у батьківському домі. Деякий час знову керував хором Києво- Могилянської Академії. У Києві тоді особливо славилися церковні хори, а зі світських — хор та музична капела генерала А. Леванідова при штабі українського піхотського корпусу. На початку

1794 Ведель очолив капелу. Водночас керував хором солдатських дітей. Леванідов високо цінував і шанував талант Веделя і всіляко сприяв його музичній діяльності. Дуже швидко просувався він і у військовій службі, 1 березня 1794 його призначено канцеляристом штабу, 27 квітня 1795 — молодшим ад'ютантом, а 24 вересня 1796 — старшим ад'ютантом штабу з капітанським рангом. Музична діяльність Веделя у цей час була дуже плідною. За 1793-95 він написав 6 концертів, можливо, ще й низку інших композицій, які не ввійшли до відомого автографа.

У березні 1796 Артемій Ведель переїхав до Харкова, що було пов'язано з призначенням генерала Леванідова генерал-губернатором Харківського намісництва. Тут А. Ведель організував новий намісницький хор і оркестр, викладав спів і музику в Казенному училищі при Харківському колегіумі. Продовжував композитор і творчу працю. Написав 3 концерти: "Воскресни Боже" та "Услыши Господи глас мой" (6 жовтня 1796) та ін. Названо лише датовані твори, але в цей час композитор міг написати ще ряд інших композицій, зокрема двохорний концерт "Господь пасет мя".

У Харкові дуже високо цінували композитора та його твори. Концерти Веделя вивчалися й виконувались у Харківському колегіумі, їх співали у церквах. На початку 1797 за наказом імператора Павла I корпус Леванідова розформовано, Харківське намісництво ліквідовано, і Леванідов залишив Харків. Царським указом усі "не положені" за штатним розписом полкові капели було ліквідовано, і Ведель подав рапорт із проханням про відставку. Указом Державної військової колегії від 12 жовтня 1797 Ведель: "от воинской службы на собственное пропитание отставлен с тем же чином с ношением мундира".

Перейшов працювати у цивільне відомство Олексія Григоровича Теплова, губернатора новоствореної Слободсько-Української губернії. Теплов у молодості дістав прекрасну музичну освіту. Він ставився до Веделя якнайкраще. Композитор продовжував свою музичну діяльність, розпочату при генералові А. Леванідові: керував губернською капелою, був капельмейстером вокального класу у Казенному училищі при Харківському колегіумі, його учні посідали найперші місця у придворній капелі Санкт-Петербурга, Москви та Петербурзьких митрополичих хорах. Диригент Санкт-Петербурзької придворної капели, видатний композитор Дмитро Бортнянський відгукувався про веделівські вокальні класи як про "музичну академію". Але поступово культурно-мистецьке життя Харкова занепадає. Ліквідовано театр, губернський хор й хори у військових частинах, симфонічні оркестри, виконання творів Веделя у церквах заборонено. Наприкінці літа 1798 Ведель виїхав до Києва. Жив у батьківському домі на Подолі, працював над новими творами. Написав два концерти: "Боже законоприступницы восташа на мя" (11 листопада 1798) і "Ко Господу всегда скорбыти ми". Виконувалися ці концерти у Київському Братському Богоявленському й Софійському соборах. Але можливостей застосувати свої здібності Ведель, очевидно, не бачив. Він писав своєму учневі: "Я цілком невлаштований у моїй долі. Ні се ні те, але що робити?"

На початку 1799 він став послушником Києво-Печерської Лаври. У Лаврі митець, за спогадами прот. Петра Турчанинова та ієромонаха Варлаама (Зубковського), провадив подвижницький спосіб життя, бездоганно виконуючи послух читця та співця на кліросі. Він був прикладом для братії в покорі, терпеливості та сумлінності служіння. Наприкінці весни того ж року було знайдено книжку "Служба Нилу Столбенскому", де на порожніх сторінках начебто Веделевою рукою у символічній формі було написано пророцтво про вбивство чинного царя Павла І та названо його вбивцею. Проти Веделя негайно порушили "секретну справу". Саме через "секретність" справи все, що відбувалося в той період, вкрито таємницею: через 200-літню відсутність архівних документів, знайдених лише нещодавно, поширилися легенди, вигадки та відверті наклепи, зокрема про "долгое странствие по Малороссии", під час якого композитор "присоединился к секте илюминатов".

Невідомо, де насправді було знайдено "Службу" прп. Нілу — чи в Києво-Могилянській академії, чи в Лаврі; невідомо, чи залишав Ведель Лавру, чи його вихід було сфальсифіковано керівництвом монастиря задля уникнення особистої відповідальності за послушника. Митрополит і архімандрит Києво-Печерської лаври Ієрофей (Малицький) 25 травня 1799 року оголосив Веделя божевільним і передав київському коменданту Ф. Л. Вігелю під варту. "Документи справи, — пише відомий веделезнавець Василь Кук, — свідчать лише про те, як проходила розправа над композитором та як його, врешті, без вини, без суду замучено. Суті справи вони не розкривають, за що і чому знищили саме його, Веделя, не висвітлюють... За документами формально Веделя ніхто не арештовував... немає акту звинувачення, ні протоколів допиту звинуваченого. Усе відбувалося без участі "сумасшедшего отставного капитана" і без нього вирішується його доля. Але, що дуже дивує, для того, щоб помістити "хворого" в лікарню, Київський губернатор Мілашевич просить дозволу на це у Малоросійського губернатора Беклєшова, який радить направити справу до генерал-прокурора Росії, а останній представляє відповідний документ на санкцію цареві".

Поки в Петербурзі вирішували справу, Веделя, який тяжко захворів на гауптвахті та був близьким до смерті, віддали під опіку батька. 10 липня 1799 року надійшло розпорядження генерального прокурора Санкт-Петербурга, де зазначалося: цар "повелеть соизволил: буде он Ведель выздоровел, взять его от отца, отослать в дом сумасшедших в Києве й держать без выпуску". 1 серпня 1799 року київський губернатор П.І.Салтиков рапортував, що капітан Ведель "в дом сумасшедших для содержания без випуску отдан". Наступник імператора Павла I імператор Олександр I на справі Веделя 15 травня 1802 написав: "...оставить в нынешнем полонении".

У київській божевільні композитор промучився 9 років. Лише напередодні смерті батькові вдалося забрати його додому. Поховано Артемія Веделя на подільському Щекавицькому кладовищі. Нині воно повністю зруйноване, й де була могила Веделя — невідомо. Твори Веделя тривалий час були заборонені і поширювалися в рукописах, їх знали й виконували, незважаючи на заборону. На сьогодні відомо близько 80 музичних творів. Серед них 31 хоровий концерт, 6 тріо, серед яких "Покаянія отверзи ми двери", 2 літургії Іоана Златоустого, Всеношна та один світський кант.