Алєксєй Максімовіч Пєшков (Максім Горькій)Перейти до списку пісень >> Дати життя: 28.03.1868 - 18.06.1936 БіографіяЗгадують його:Дм. Косарик-Коваленко: Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах. X., 1937.
Місто Горький. Площа Мініна. Пам'ятник Максиму Горькому в місті Донецьку. Бронза, граніт. Скульптор М.В. Ясиненко. 1975.
ГОРЬКОГО О.М. МУЗЕЙ — літературно-меморіальний музей у с. Мануйлівці Козельщинського району Полтавської обл. Засн. 1937. Під час Великої Вітчизн. війни музей зруйнували фашист. загарбники. В 1944 відновив свою роботу. В 1960 збудовано нове приміщення музею. Тут бл. 1000 експонатів: фотокопії рукописів, видання творів, малюнки, фотографії, макети, особисті речі письменника. Експозиція музею відтворює життя й діяльність М. Горького під час його перебування в цьому селі 1897 та 1900.
ГОРЬКИЙ Максим [літ. псевд. Пешкова Олексія Максимовича; 16 (28).Ш 1868, Нижній Новгород, тепер Горький — 18.VI 1936, Горки, під Москвою, похований у Москві на Красній площі] — рос. рад. письменник, основоположник літ-ри соціалістичного реалізму. Родоначальник рад. літ-ри. Н. в сім'ї столяра. Рано втратив батьків. З 11 років змушений піти "в люди"; працював "хлопчиком" у крамниці, вантажником, пекарем тощо; глибоко пізнав життя тогочасної Росії. В 1884—88 відвідував революц. гуртки. Учасник революц. пролет. руху, першої рос. революції. Тричі був заарештований (1889, 1901, 1905). Співробітничав у більшовицьких газетах "Звезда" і "Правда". В 1915 заснував журн. "Летопись". У період підготовки і проведення Великої Жовтн. соціалістич. революції Г. недооцінював організуючу силу партії, революц. пролетаріату, можливість союзу його з селянством, побоювався натиску анархо-індивідуалістичної дрібновласницької стихії. Позбутися цих помилок Г. допоміг В.І. Ленін, який відіграв велику роль в ідейному і творчому зростанні письменника. В перші роки після перемоги Великої Жовтн. соціалістич. революції Г. проводив напружену громадську і літ. роботу як один з керівників літ.-худож. життя країни. Восени 1921 за порадою і при сприянні В. І. Леніна виїхав за кордон на лікування; з 1924 жив в Італії (Сорренто). В 1931 повернувся на батьківщину. Був організатором і головою 1-го Всесоюзного з'їзду рад. письменників (1934). З 1934 очолював Спілку письменників СРСР. Брав участь в організації міжнар. антифашист. конгресів.
Почав друкуватися 1892 (оповідання "Макар Чудра"). У зб. "Нариси і оповідання" (т. 1—3, 1898—99) показав загнивання тодішнього суспільного ладу, відобразив наростання пролет. революц. руху в Росії. В романах "Фома Гордєєв" (1899), "Троє" (1900) критикував капіталізм з пролет. позицій, виступав проти анархічного бунтарства одинаків; у п'єсі "Міщани" (1901) викрив бурж. ідеологію, створив образ революціонера-робітника, у п'єсі "На дні" (1902) змалював долю людей "дна", розвінчав псевдогуманізм. П'єси "Дачники" (1904), "Діти сонця", "Варвари" (обидві — 1905) — з життя рос. інтелігенції. П'єса "Вороги" та роман "Мати" (1906), який високо оцінив В. І. Ленін,— про зростання революц. свідомості мас, боротьбу рос. пролетаріату. Г. в своїй творчості показував приреченість і розклад рос. буржуазії, викривав ренегатство бурж. інтелігенції, "філософію" провінційного міщанства (п'єси "Останні", 1908; "Васса Желєзнова", 1910; "Зикови", 1913; повісті: "Городок Окуров", 1909; "Життя Матвія Кожем'якіна", 1910—11).
Новим, вищим етапом літ. діяльності Г. є його післяжовтнева творчість. Він написав серію літ. портретів — спогадів про письменників (Л. Толстого, В. Короленка, Л. Андреева, С. Єсеніна), діячів революц. руху (Л. Красіна, Камо), нарис "В.І. Ленін", завершив автобіографічну трилогію ("Дитинство", 1912—13; "В людях", 1914) романом "Мої університети" (1922). Худож. узагальненням історії трьох поколінь рос. буржуазії є твір "Діло Артамонових" (1925). В епопеї "Життя Клима Самгіна" (4 тт., 1925—36) правдиво відтворив життя Росії за 40 років на шляху до Великого Жовтня. У п'єсі "Єгор Буличов та інші" (1933) показав неминучість загибелі бурж. світу і перемоги соціалістичної революції. В публіцистичних статтях, нарисах (зб. "По Союзу Рад", "Оповідання про героїв"), п'єсі "Сомов та інші" (1931) стверджував успіхи соціалістичного будівництва в країні, виступав на захист миру, демократії й соціалізму. Г. — літ. критик й теоретик літ-ри. У зб. "Про літературу" (1937, посмертно) обгрунтовано принципи соціалістичного реалізму, розроблено осн. проблеми марксистсько-ленінської естетики.
Життя і творчість Г. пов'язані й з Україною. В різні роки він відвідав Київ, Харків, Херсон, Одесу та ін. У 1897 і 1900 жив у с. Мануйлівці на Полтавщині. Високо оцінював творчість Т. Шевченка, сприяв виданню його творів і творів ін. укр. письменників. Життя укр. народу до революції змалював у творах "Омелян Пиляй", "Ярмарок у Голтві", "Мати", "М.М. Коцюбинський", "Мій супутник", "Велика любов" та ін. З кінця 90-х рр. в укр. журналах і газетах з'явилися переклади ранніх творів Г. Про Г. як одного з світочів рос. народу писав І. Франко. Близька дружба зв'язувала Г. з М. Коцюбинським.
За рад. часу Г. побував у Куряжі під Харковом в дит. колонії, якою завідував А. Макаренко, на новобудовах України. Одним з перших писав про трудівників Дніпрогесу (нариси "По Союзу Рад"), зустрічався й листувався з П. Тичиною, О. Корнійчуком, І. Микитенком. П'єси Г. ставляться в укр. театрах. Уперше на укр. рад. сцені п'єсу Г. ("На дні") поставив 1920 Київський укр. драм. театр ім. І. Франка. На Україні за оповіданням "Мальва", романом "Мати" знято однойменні фільми; композитор Г. Жуковський за поемою Г. "Дівчина і Смерть" створив однойменний балет. Укр. мовою твори Г. перекладали Леся Українка, П. Тичина, М. Рильський, А. Головко, П. Панч, С. Скляренко та ін. Г. споруджено пам'ятники у багатьох рад. містах, зокрема в Харкові, Донецьку, Ялті, с. Кандибиному Миколаївської обл., де в 1891 побував Г. В с. Мануйлівці відкрито Горького О.М. музей. Г. нагороджений орденом Леніна. Іл. див. між с. 448—449.
Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1—25. М., 1968 — 76; Собрание сочинений, т. 1—4. М., 1979 [В 16-ти томах]; Укр. перекл.— Твори, т. 1—16. К., 1952-55.
Літ.: В.И. Ленин и А.М. Горький. Письма. Воспоминания. Документы. М., 1969; Луначарский А.В. О Горьком. М., 1975; Летопись жизни и творчества А.М. Горького, в. 1—4. М., 1958—60; М. Горький в воспоминаниях современников. М., 1955; Велика дружба. Максим Горький у зв'язках з укр. народом, його культурою і літ-рою. К., 1959; Воробьев В.Ф. А.М. Горький о партийности и народности литературы. К., 1968; Жук Н.Й. Горький і Україна. К., 1968; Слово про Буревісника. Максим Горький і укр. культура. К., 1968; Овчаренко А.И. Публицистика М. Горького. М., 1965; Волков А.А. А.М. Горький и литературное движение советской эпохи. М., 1971; Бялик Б.А. М. Горький — драматург. М., 1977; Федин К.А. Горький среди нас. М., 1977. М.Ф. Матвійчук.
Виправлення та доповнення
ПРАВИЛА!
ДЕ СКАЧАТИ mp3 ?!
Адреса цієї сторінки: https://www.pisni.org.ua/persons/1250.html |
|