Іван Петрович Крип'якевич

Біографія

ШС (Шевч.сл.:)

КРИП'ЯКЕВИЧ Іван Петрович (25.VI 1886—21.IV 1967) — укр. рад. історик, акад. АН УРСР (з 1958), засл. діяч науки УРСР (з 1961).

Досліджував історію України та питання укр. культури, гол. чин. доби феодалізму.

В працях К. дорад. періоду оцінка подій і висновки у ряді випадків застарілі і вимагають критичного підходу.

За рад. часу; переборовши старі помилкові погляди, К. опублікував низку цінних досліджень, зокрема з історії нар.-визвольної війни 1648—54.

Автор статей

"Народна просвіта і Тарас Шевченко" (1911),

"Шевченко-маляр" (1914),

"Тарас Шевченко на Волині" (1923) тощо.

У праці "З минулого Шевченкової батьківщини", надрукованій у "Записках історичного та філологічного факультетів Львівського університету" (1940, ті), К. на основі документів висвітлив історію Кирилівки, Моринців і навколишніх сіл у 17—18 ст.

http://uk.wikipedia.org (Вікіпедія:)

Іва́н Петро́вич Крип'яке́вич (* 25 червня 1886, Львів — † 21 квітня 1967, там же) — історик, академік АН УРСР, професор Львівського університету, директор Інституту суспільних наук АН України. Автор ряду наукових досліджень про українську козацьку державність та Богдана Хмельницького, ряду підручників з історії України.

Народився у Львові у сім'ї священика.

В 1904—1909 роках навчався на філософському факультеті Львівського університету. В студенські роки брав активну участь у боротьбі за укр. університет, займався культурно-освітньою діяльністю.

1908 року організував "Просвітній кружок", тісно співпрацював з "Просвітою".

Наукову діяльність розпочав під керівництвом Михайла Грушевського, став одним з найвидатніших його учнів.

Від 1905 року почав друкувати свої наукові статті у періодичному виданні Наукового Товариства ім. Т.Шевченка — "Записки НТШ" (з 1934 — редактор). 1911 року захистив докторську дисертацію та тему "Козаччина і Баторієві вольності", і незабаром був обраний дійсним членом НТШ.

Викладав історію в Академічній гімназії у Львові (1912—1914), згодом — в гімназіях Рогатина і Жовкви.

Багато співпрацював в українських періодичних виданнях, що видавалися в Західній Україні — "Письма з Просвіти", "Молода Україна", "Літературно-Науковий Вісник" та багатьох ін., редагував журнал "Дзвіночок" (1911—1914) та "Ілюстрована Україна" (1913—1914).

У 1918—1919 роках — приват-доцент Кам'янець-Подільського державного українського університету.

В міжвоєнний період плідно займався науково-педагогічною роботою.

У 1921—1924 роках — професор Львівського (таємного) Укр. Університету (секретар сенату університету), в 1934—39 викладав історію України в Богословській Академії у Львові, тісно співпрацював з Науковим Товариством ім. Т. Шевченка (з 1920 був секретарем історичної секції, 1924 редагував "Записки НТШ", з 1934 — голова історичної секції).

В 1920—1930-х роках Крип'якевич вів широку національно-громадську роботу. В 1921—22 працював у Комітеті охорони військових могил, який займався пошуком і впорядкуванням укр. стрілецьких могил в Галичині, в 1923—1925 брав участь у роботі туристично-краєзнавчого товариства "Плай", співпрацював з журналом "Політика" (1925—1926). З жовтня 1939 року Крип'якевич — завідувач кафедри історії України, професор (з 1941 року) Львівського університету.

У роки гітлерівської окупації працював редактором наукових видань Укр. видавництва у Львові. У повоєнний час був звинувачений в "укр. буржуазному націоналізмі" і зазнав переслідувань.

1946 року Крип'якевич разом із частиною львівських науковців депортований до Києва.

Деякий час займав посаду старшого наукового співробітника Інституту історії України АН УРСР.

У травні 1948 року Крип'якевич дістав можливість повернутися до Львова.

1951 року очолив відділ Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові, в 1953—1962 роках — директор цього інституту.

Помер і похований у Львові.

Праці

Найважливіші історичні праці Крип'якевича присвячені періоду козаччини і Хмельниччини — "Матеріали до історії укр. козаччини" (1914), "Студії над державою Б.Хмельницького" (1925—31), "Богдан Хмельницький" (1954) та ін.

Крип'якевич — автор багатьох праць з історіографії ("Укр. історіографія"; 1923), археології, сфрагістики, історії культури ("Історія укр. культури"; 1937), численних науково-популярних нарисів з історії України ("Велика історія України"; 1935), "Історія укр. війська" (1936, співавтор) та підручників "Оповідання з історії України", "Коротка історія України для початкових шкіл" (1918), "Огляд історії України" репетиторій для вищих кляс середніх шкіл та вчительських курсів" (1919), "Історичні проходи по Львові" (1932) та ін.

Джерела

Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.— Луцьк: Вежа, 2000.

Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.