Дмитро Іванович Донцов

Біографія

ЕУ (Енц.укр-ва:)

Донцов Дмитро (*1883), публіцист, літ. критик і політик, родом з Мелітополя; чл. РУП і УСДРП, 1918 чл. Гол. Управи партії Укр. Хліборобів-Демократів, згодом ідеолог укр. націоналізму.

Репресований рос. царським режимом за рев. працю, Д. утік 1908 за кордон, де розвинув жваву самостійницьку працю. У доповіді на 2 всестудентському з'їзді у Львові (1913) накреслив програму проти-рос. політики й боротьби, наголосивши гасло відокремлення від Росії.

Під час першої світової війни спочатку діяч і перший гол. Союзу Визволення України (1914), згодом провадив Укр. Пресове Бюро в Берліні (1914 —16); за гетьманату гол. Укр. Телеграфного Агентства; 1919 —21 шеф Укр. Пресового Бюра в Берні при Укр. Дипломатичній Місії в Швейцарії.

З 1922 у Львові, співзасновник Укр. Партії Нац. Р(оботи) і ред. її органу "Заграва" (1923—24); ред. "ЛНВ" (1922—32) і "Вісника" (1933—39) та "Книгозбірні Вісника". Між двома світовими війнами друкувався в нім., швейцарській і поль. пресі. З 1939 на еміграції, ред. "Батави" (Букарешт, 1940—41).

З 1947 в Канаді, де 1948—53 викладав в Монтреальському Ун-ті укр. літературу.

Важливіші праці Д.:

В своїй публіцистичній діяльності Д. відзначається пристрасною арґументацією і динамічним стилем, вільно орудуючи цитатами з творів противників.

Д. перейшов кілька основних світоглядових еволюцій (від соціялізму до виразної його неґації, від антирел. позицій до крайностей воюючої Церкви), але в усій своїй діяльності був виразно протирос.; обороняючи ідею самостійности України.

Д. поборював у своїх доповідях, статтях і працях рос. імперіялізм у всіх його виглядах, спричинившися чимало до послаблення москвофільства й комунізму на Україні, зокрема в 20-их рр. на Зах. Укр. Землях.

Д. вказував на органічний зв'язок України із Заходом і засуджував ті духові течії 19 і 20 вв. в укр. суспільності, які цей зв'язок послаблювали.

Виходячи з коз. традицій і підкреслюючи з часом щораз більше важливість традиціоналізму, Д. вказував на значення войовничости й активізму у вихованні молодого покоління.

У ідеологічних працях Д. став на засадах ідеалістичного волюнтаризму і іст. та практичного ідеалізму, приписуючи керівну ролю у житті одиниць і спільноти іраціональній волі. Визнаючи поступово щораз більший вплив ідей на розвиток іст., Д. гостро поборював марксизм із його іст. матеріялізмом, стягаючи на себе атаки соц. і, зокрема, ком. таборів.

Його ідеологія мала великий вплив на молодь "30-их рр.", а його тези стали у великій мірі основою рев.-підпільної діяльности ОУН аж до післявоєнних років.

Його ідеологія зустрілася з критикою дем. і кат. кіл; зокрема його етика, що випливала з волюнтаристичного й пантеїстичного монізму і виправдувала всі вчинки, які скріплювали силу нації ("аморальність"), була оспорювана христ. публіцистами й соціологами.

В загальному Д., більше ніж будь-хто з сучасників, став постаттю рівночасно звеличуваною й засуджуваною.

Література:

Ленкавський С. Філософічні підстави "Націоналізму" Донцова. Розбудова Нації, чч. 7—8. 1928; Пушкар К. Націоналізм — критика фраз. Л. 1933; Левинський В. Ідеолог фашизму. Л. 1936; Шерех Ю. Думки проти течії. Мюнхен 1949; Мартинець В. Ідеологія організованого й т. зв. волевого націоналізму. Вінніпег 1954; Є н д и к Р. Д. Донцов — ідеолог укр. націоналізму. Мюнхен 1955.

В. Янів

Донцова Марія (*1892), уродж. Бачинська, дружина Дмитра, гром. діячка і журналістка, співр. "ЛНВ" і "Вісника" (1922—39); ред. жін. журн. "Громадянка" (1950). Тепер у ЗДА.

http://uk.wikipedia.org (Вікіпедія:)

Донцов Дмитро Іванович (*30 серпня 1883, Мелітополь — †30 березня 1973, Канада) — український літературний критик, публіцист, політичний діяч, фундатор теорії інтегрального націоналізму.

Біографія

Дмитро Донцов народився 30 серпня (за іншими даними 10 вересня) 1883 року. В 1900 після закінчення Мелітопольського реального училища залишає рідне місто і переїздить до Царського Села близ Петербурга, де продовжує освіту на юридичному факультеті Петербурзького університету, який закінчує 1907 року.

Студентом розпочинає інтенсивну політичну діяльність, і 1905 р. вступає до Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП). Його двічі заарештовують (1905 р. у Петербурзі та 1908 р. у Києві), після другого арешту й восьми місяців ув'язнення, заходами родичів його випускають на поруки, і того ж року він виїжджає в Галичину, потім в Австро-Угорщину.

У 1909—1911 роках Дмитро Донцов учиться у Віденському університеті, там же одружується з українською студенткою Марією Бачинською. Провчившись 4 семестри в Відні, 1911 р. переїжджає до Львова, де продовжує навчання.

1917 року одержує ступінь доктора юридичних наук.

1913 року Донцов через конфлікт на національному ґрунті виходить з УСДРП. Стає першим головою Союзу Визволення України (СВУ), заснованого 4 серпня 1914 року.

З 1914 р. живе у Відні й Берліні, а з 1916 р. — у Швейцарії, активно включається в роботу Союзу Визволення України, який відтак очолює.

На початку 1918 р. повертається до Києва, де працює в гетьманських урядових структурах, стає директором Української Телеграфічної Агенції (УТА) при уряді гетьмана Павла Скоропадського. Створює (разом з В. Липинським, В. Шеметом) Партію хліборобів-демократів.

Протягом 1919—1921 рр. — шеф Українського пресового бюро при посольстві УНР в Берні (Швейцарія).

З 1922 р. — знов у Львові, редагує журнали "Літературно-науковий вісник", "Заграва", "Вісник", друкується в німецькій, швейцарській та польській періодиці.

Видає бібліографічні статті, "Муссоліні", "А. Гітлер", пререкладає "Майн Кампф" українською мовою.

У 1926 р. пише свою провідну роботу "Націоналізм".

У 1939 р. емігрував за кордон (Бухарест, Прага, Німеччина, Париж, США, Канада), з 1947 р. до самої смерті живе в Монреалі (Канада), там же в 1948-53 рр. викладав українську літературу в місцевому університеті.

Помер 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Саут-Баунд-Брук.

Ресурси Інтернет

Степан Ленкавський: Фільософічні підставки "Націоналізму" Донцова