Свіжі спогади з IMC-2006. (ну не такі вже й свіжі, просто запізно закинув їх на цей сайт, я їх писав ще тоді).
Я от недавно (сьогодні) приїхав з цього міжнародного математичного змагання у формі олімпіади, що проходило з 20 по 26 липня в Одесі, Україна. Приємно вразила наявність значної кількості неформалів з цілого світу (переважно з Європи), а також любителів рок-музики. Особливо вразив один растаман зі світлим волоссям (не знаю тільки, з якої він країни), він виглядав як справжній інопланетянин із заплетеними провощеними косичками світлого кольору (ми з ним і ще багатьма іноземцями грали в мафію на англійській мові - це щось особливе, я ще до того ніколи не грав мафію на англійській мові, лише на українській). Декому з України, з команди КПІ (Київського політеху), що був, я так зрозумів, зовсім далекий від ідей мультикультуралізму та неформалізму, довелось пояснювати, що кожен має право ходити з такою зачіскою, якою йому подобається, і що зовсім не має значення, що думаєш ти про цю зачіску, ми ж тобі це не пропонуємо, а це лише твоя суб'єктивна думка. Хоча, загалом, я подружився з представниками КПІ та з інших міст, на відміну від кількох гопників з КНУ, хоча, зрештою, це їхнє право бути гопниками. Ми єдиною командою, разом з чуваком з Донецька з досить коротеньким хвостиком (хоч говорив по-російськи, та колись виграв ще, по-моєму, міську олімпіаду з української мови у Донецьку), разом з чуваком з Дніпропетровська (прізвище і назву університета якого знову не міг вимовити Джон Джейн, президент ІМС, минулоріч він пробував її вимовляти 30 секунд), разом з КПІшниками, вирішили заспівати після перемоги Рибака гімн України на честь його перемоги. УТ-1 знімали інтерв'ю з ним після олімпіади, перед його нагородженням, я ж знімав з ним інтерв'ю перед олімпіадою, ледве тоді вдалося його вмовити. Взагалі. Рибак - дуже класний чувак, ми з ним зкєнтувалися (його ще показували по телеку на УТ-1 вчора, тобто 26 липня о 21:00), він ще за своє перше абсолютне виграв тисячу євр

Шкода, що у вас стоїть обмеження на 2000 символів, доводиться розбивати повідомлення на частини...
Я йому хотів дати послухати якигось львівських груп, та як на зло, не мав дисків з львівськими групами, лише один диск, де було 4 треки "Верховної Зради", що так глючив у мене, що не вдалося дати йому і однієї пісні до кінця послухати. Проте сама ІДЕЯ пісні "Воду, світло, газ" йому сподобалися. Взагалі, чуваки з моєї кімнати, і ще один одесит, що заходив, слухали російськомовну Арію, хоча, звісно, не всі, дехто раз у раз просив поставити щось полегше, іншим було просто пофіг, решта деколи слухали якесь радіо і ще якісь касети. Той чувак, одесит, дав мені два диски, де записана, по-моєму, норвежська група Hummerfall, яка мені сподобалася, яку я раніше ніколи не чув. Так що було класно. Нідерландців я вчив грати на руках, тобто просто свистіти використовуючи резервуар повітря між долонями, їм це страшенно сподобалося, а виявилося, що одна нідерландка Ірись (наголос на першому складі) цей "trick", як вона сама висловилася, знала до того, отже їй грати так, як я, було набагато простіше. А ще там були прикольні білоруски. Ну, не знаю, чи вам цікаво читати про це, але загалом було КЛАСНО!!! 27.07.2006p.
Напишемо ще про одного керівника команди, по-моєму, КНУ - але тоді б їх уже було двоє, може, все ж таки, він був з Москви? Не знаю. Так от, в останній день він був такий бухий, що його в нашу кімнату заперли на місце одного КНУшника. Я запитався іншого студента з КНУ, нащо нам здався в кімнаті той стругаючий керівник? Чому нас ніхто не запитав, чи ми згодні? На що той мені відповів : Ну ти что, матюк, ні панімаєш, матюк, чєлавєку плоха, он да сваєво кємпінга інший матюк далєзєт. Ну а ми нє смаглі найті єму другова мєста. Ну та певно, що не знайшли. Хто ж погодиться покласти у себе в кімнаті ригаючого керівника команди, це тільки в нашій кімнаті його можна було покласти, нас не питаючись. ...

Так от, спільною рисою всіх представників КНУ, як студентів, так і керівників, було, крім явно вираженого гопівства, ще й те, що вони не контрольовано матюкалися. Я б також міг би їх обматюкати триповерховим матом, але я ж цього не робив, мав якусь мінімальну повагу до них, чого не мали і навіть не думали мати вони. А той керівник ригав, ригав, ригав, аж поки ще хтось з КНУ не приніс сміттєвого кошика, і тепер він вже ригав у нього. Нє, ну я розумію, можна там відсвяткувати закінчення олімпіади, але ж вже не так. Ми також пили, я ж їх навчив святкувати мій день народження (25 липня) по-черемошанському, тобто у формі гльорії. Ну, одної пляшки було необхідно, але недостатньо, тож я витягнув ще одну пляшку, і ми зробили ще раз гльорію, на цей раз разом з Нікітою Селінгером, екс-володарем Гранд-Гранд-Прі, тобто по-нашому минулорічного переможця олімпіади, тобто велике-велике перше місце, перше абсолютне. Більше двох пляшок я не купив, тож на цьому ми більше двох гльорій не робили. Але це було прикольно - навчити білорусів та російськомовних українців співати гльорію по-українськи. Після цього ніхто з нас не був аж настільки п'яним, щоб ригати, один чувак заснув - чи то він нашого співу, чи від чогось іншого, от лише Рибак відвів собі душу, не жалів вина (тому він був дійсно трішечки п'яненький, а всі решта навіть п'яними не були). Вирішили потім продовжити вночі на пляжі, зробити багаття. Проте тоді вони навідріз відмовлялися співати жодної української пісні, мене то схарило, і я швидко пішов з нічної п'янки. А взагалі, що ще було приємно - це як прийшли два моїх знайомих поляки, і заспівали "Сто лят", я спершу не зрозумів, шо то значить, думав собі шо за пісня про столики. Лиш потім вони мені пояснили, що то означає Сто літ, тобто це шось подібне на наше Многая літа. Що ж було не приємно - те, що ніхто з моїх знайомих, окрім звісно, родичів, не привітав мене з днем народження смс-кою, не подзвонив навіть, як в принципі, і раніше, чого ж мені дивуватися - ...

я навіть не знаю... 28.07.2006
Які з спогади написати для сайту пісні.орг.уа? Не знаю, чи я вже писав тут раніше, але один чувак з КПІ (російськомовний, звичайно), він знав пісні Піккардійської терції. Отож ми з ним собі співали дуетом, то я акомпонемент, то він. Ми співали в перший день, коли дізнався, що він знає Піккардійців, і потім ще на День Народження. Крім того, багато пісень я ще співав соло на Дні Народження, і коли ми ходили на пляж. Білоруска, що мені найбільше сподобалася (та й не тільки мені, там навіть з Індонезії просилися з нею сфоткатися), вона теж вміла чудово співати, вона навіть заспівала одну білоруську купальську пісню, гадаю, що в нас є відповідник цієї пісні, я просто не спеціаліст з купальських пісень. Ми ще з наю співали англійські пісні дуетом, а також пробували щось з репертуару Океану Ельзи. Як не дивно, в Білорусі геть нічого не чули ні про Піккардійців, ні про Плач Єремії, проте чули багато про ОЕ. На жаль, Червону Руту вона не захотіла заспівати дуетом. Прикольно ще затягував пісні (російськомовні, на жаль) Олександр Рибак, хоч і без особливих вокальних і слухових здібностей, та його ентузіазм мене просто вразив. Кінець статті

Прикол.
весело, особливо про КНУшників. от тільки десь там про "глорію" не зрозумів.
Все що можу сказати - мабуть для тих хто там був ця поїздка багато чого значила, шкода що емоціїї не передаються інетом.
Я наприклад щойно повернувся з самої гуцульської гуцульщини, жив у Верхньому Ясеніві, на річці Чорний Черемош (доречі почав задумуватися про причини написання тексту у пісні "Ірій" одноіменної групи, як і про життєвий аналог "Чорної Гори" з "Вася Клабу"), але описувати нема сенсу - довго читати, а емоції все одно не зрозумілі. Так що якщо комусь щось цікаво питайтесь так.

Гльорія - це така черемошанська традиція святкувати дні-народження, читай хор Черемош, він є на цьому сайті.