Кохання вже приходило раніше
Та ти його зустріти не змогла
Жартуючи розбила нішу
В якій розлука та журба

Розбіглося кохання як у морі
Розходяться самотні кораблі
Залишилась у серці крихта болі
Та невмируще фото на столі

Самотня невеличкая кімната
В якій колись мене чекала ти
Забула вже давно палкі обійми
Розмови до світання та думки

Та вечором осіннім та холодним
Згадаєш мої щирі почуття
З очей біжать самотні сльози
Й душа вже наче нежива.

Переконливо!

гм...
звучить реалістично

Гарно... Звучить щиро.

Треба ще трошки підредагувати: виправити "крихта болі" на "крихта болю" - так буде правильно. Може, ще щось.

Як будеш матии ще й мелодію - давай ся чути! Можемо опублікувати разом з аудіо (якщо запишеш і надішлеш у компактному форматі).

tak shravdi harno!

переконливо,бо людина,мабуть сама пережила це на власній шкурі вірш гарний

Маю надію, що Андрій Радушинський за два роки відновив загублене кохання, або ж закохався у іншу дівчину. Маю надію, що за два роки Андрій і сам зауважив безліч помилок у своєму вірші. Певна річ, коли страждаєш, то зовсім не звертаєш увагу на будь що інше, не дотичне розбитого кохання.

Зі сторони завжди видніше.
Якщо не брати до уваги коми та інші знаки, то все одно не можливо не звернути уваги на те, що рима у більшості випадків відсутня:
змогла - журба,
кімната - обійми,
холодним - сльози,
почуття - нежива...
Також під великим знаком запитання стоять такі словосполучення, як
"Розбіглося кохання"
"невмируще фото"
"самотні сльози".
На рахунок прикметника "самотній". Тут - у кожному стовпчику:
"самотні кораблі", "самотня невеличкая кімната", "самотні сльози".
В останніх рядках не витриманий розмір... Словом, емоції заважають правильному висловленню думки.
Попрацюй, Андрійко, якщо тема не загубила актуальності.
Щасти тобі!

Гарно

Душевно

честно : это грязь из под ногтей молодой девушки

нормальок, мене також колись так крило... воно пройде...
щодо до вірша - я б пару слів змінив:

Самотні у кімнаті стіни
В якій колись мене чекала ти
Забули вже давно палкі обійми
Розмови до світання та думки

Ти вечором осіннім та холодним
Згадаєш мої щирі почуття
І не спинити сліз очей самотніх
Й душа вже наче нежива.

Творчого натхнення, працюй далі!

доволі примітивний віршик на банальну тематику ;

щоправда, у цій царині важко сказати щось свіже та оригінальне : все вже давно оране і переоране ....

pavliak:
доволі примітивний віршик на банальну тематику ;
Браво п.pavliak!

у цій царині важко сказати щось свіже та оригінальне
Не дуже браво п.pavliak!

У простої людини і думки примітивні. Не кожен може бути поетом. Мені навіть страшно стає, коли уявлю собі, що всі українці стали поетами.
З нас досить вже одного поета - Тараса. Та й і той під питанням... Він радше художник...

Це все має сенс тільки, коли стосується конкретних людей з конкретними проблемами і почуттями. Загально можна говорити багато, але не для всіх воно є актуальним та потрібним.