Я собі засинала, а баба Мотря стиха торсала старе широке ліжко, воно від цього погойдувалося і тихо рипіло. Оце "рип-рип" зливалося у колискову з тим, що баба Мотря щось мугикала, а чи то "гойда-гойда", а чи з Місяцем балакала… Я і дотепер не знаю, чому мені снилися такі незвичайні сни. Баба Мотря щовечора рвала під вікном любисток, заливала окропом і щось над ним казала, а потім кликала мене, обмивала личко, брала за рученята, полокала у теплому вариві, примовляючи "солодко умийся, любонько, утішся". А затим я засинала і снила собі щось своє, а баба Мотря брала товсту дерев’яну файку, наштовхувала туди якоїсь трави і пускала дим. Навіщо вона це робила? Казала, що думки тоді приходять несподівані. Колись я потай взяла у тата кілька цигарок і принесла бабусі: "На тобі таке, що теж пускає дим, але робить це легше". – "І нащо ти мені оце принесла?" – суворо насупила брови, аж лячно стало, - "від такої гидоти і думки погані будуть, а мені не можна мислити не так, як треба". Бабуся завжди мислила "так, як треба", певно, через те, що для своєї файки брала правильну траву. Я про це сказала татові, а він надавав стусанів, щоб руки не тягнула до усякої гидоти. Дивина! Сам же цю гидоту в руки бере!..
Добре мені у бабусі, шкода, що живу тут тільки влітку, а восени прийде з села тато і забере додому. Та що там зараз гадати! Літо тільки почалося і я буду у бабусі ще довго-довго! Одне прикро: бабуся не дозволяє квіточки рвати і віночок зробити. "А якби тебе, таку гарненьку, відірвали від землі, скрутили ніжки, скрутили ручки, прикрутили ще до купки гарненьких діточок і прикрасили собі чи голову, чи стіну, а чи кинули у воду, гадаючи, потонете, чи ні?..." - отак і пояснила. А квіточки ж гарні! Дозволяє тільки нюхати, а сама рве травичку! Каже, правда, що це зовсім інше, що це не для краси, що Боженько дозволяє сушити, щоб потім було для здоров’я.
(далі буде)

Я дуже люблю, коли вже вечоріє і сюрчать коники. Це означає, що бабуся скупає мене у теплому любистку і розкаже казочку на ніч. Мама з татом ніколи не розповідають казки, бо вони люди на роботі і там дуже втомлюються. Та й казок ніяких не знають. Правда, казали, що якісь вибори – це байка, а наступні –це не байка. Я знаю, що байка – це щось схоже на казку, тільки трішки безглуздіше. А у своїх байках тато з мамою балакали про якихось героїв невідомої назви і про те, що вони зовсім ніякі не герої, а тільки шкодять. А навіщо знати такі казки-байки?.. Баба Мотря – зовсім інше! Вона так багато бачила! І як це тато з мамою не могли цього бачити? Адже за бабою Мотрею на місяць-молодик прилітає крилатий Перелесник, що в горах живе, і забирає на вечірку Карпатського дива. Я колись прокинулася серед ночі, а баба Мотря собі спала. Коли вона встигала на Карпатське диво?..

(далі буде)

Макошо, а що ви порадите покурити, щоб не було шкідливо для здоров'я? Один мій знайомий козак говорив, що треба чебрець з полином. У гуцулів мабуть свої рецепти.

Гориславцю, бабуся вирощувала звичайний тютюн і зрідка любила затягнутися люлькою. А я пишу тими словами, якими думала в дитинстві.

(Казки баби Мотрі (продовження)
Вам колись у вухах дзвеніло? Ні, не так, як ви подумали, а серед лісу, серед смерек і ялинок, коли залізеш у колючі хащі ожини. Тут і пташка завмерла, і вітер ущух. Тільки тиша дзвенить. Кажуть, що Карпати постійно гомонять. Це зовсім не так! Справжні Карпати – в оцій дзвінкій тиші. Тільки тоді ти єднаєшся з ними в єдинстві і починаєш вірити в Чугайстра, і бачиш навку за ялицею, а ще таємні стежинки, що ведуть у той світ, яким жила бабуся Мотря.
А бабуся Мотря поспішала на Карпатське диво…
…Чи снила я собі це, а чи не снила, але під вікном щось тихо засяяло. Крізь шибку у місячному світлі я побачила обличчя, та таке гарне, що аж не вірилося, що таке буває.
- Мотре! Вже час!
Хто це? Перелесник? А може дідусь, за яким баба Мотря дотепер тужить?..
Все каже: "Ох і нащо було йому тих овець?..." Казали мама з татом, що його убила блискавка під час грози. Але бабуся веліла, щоб я їм не вірила. Ніхто його не вбивав. Він був такий гарний, що Громовиця сподобала його собі, перетворила на Перелесника і забрала до своєї оселі. З тих пір він там живе і літає на Карпатське диво щоночі. Але, як казала бабуся Мотря, на "молодик" йому дозволено брати бабусю з собою, але тільки на трішки. По-"їхньому" "трішки" - це ціла ніч, адже хвилинами "вони" не міряють. Для "них" життя – це простір, а не час.
Навшпиньки бабуся Мотря перейшла кімнату, зазирнула у вікно, хитнула головою "Іду!" і рушила до дверей. Вона думає, що я сплю, отже я можу і підглянути тихенько, куди це вона мандрує! Я – навшпиньки за нею! Вийшла на подвір’я, а там – нікого!.. Де ж вона поділася? Аж раптом бачу – Місяць-молодик човником завис над смерекою, а бабуся стала молодою дівчиною, та такою гарною, що я таких у Верховині і не зустрічала! На голові віночок (а мені забороняла плести вінки!), ленти у довгих косах, а кептар сріблом гаптований! Іде босоніж, а може і не йде, а пливе по росі, усміхається. А Перелесник їй з місяця-човника руку дає.

Коротка мить – і місяць-човник злетів у небо і спокійно завис між зірочок. Ніби нічого й не трапилось, але бабусі ж то немає!
- Аго-о-ов! – кличу, візьміть і мене! – тихо, лиш коники сюрчать. – Аго-о-ов!
- І чого ти там кричиш? – питає бабуся, беручи мене на руки з теплого ліжка.
- Я все бачила! Я бачила тебе і Перелесника!
- Якого Перелесника, серденятко? Щось наснилося?..
- Ти була гарною і молодою і пливла місяцем-човником на Карпатське диво! Я бачила!
- О-о-о! Любисток таки має добрі чари, раз тобі снилися такі гарні сни!
- Хочу теж на Карпатське диво!
- Карпатське диво ось тут, Макошо, подивися, як унизу хмари пливуть, а ще нижче твій татко вівці пасе, а мама бринзу робить…
- Ні! Неправда! Я все бачила! Я хочу на Карпатське диво! Хо-о-очу-у!
Бабуся насупила брови:
- Вигадуєш дурної! Кращого дива немає, аніж сама бачиш! А бачиш те, що хочеш бачити і чуєш те, що хочеш чути!
- А Перелесник – це дідусь?
- Дідусь… - несподівано здалася – тільки не хочу тобі такої долі. У селі є гарні хлопці…
- Ов-ва! Хочу на Карпатське диво! Хочу! Хочу!
- Не можна людям на Карпатське диво…
- То ти – не людина?
- Людина! Але на Молодик мені дозволяють бути вілою, це такі навки, що уміють з Місяцем балакати.
- А мені дозволять?
- Ні, бо ти бачиш тільки те, що хочеш бачити.
- А ти що бачиш? Ти бачиш дідуся Перелесником, бо ти так хочеш бачити!
- Хочу, і бачу те, що є!
- То мені можна на Карпатське диво?
- Гаразд! Але будеш бачити тільки те, що хочеш бачити!
- А якщо я нічого не захочу бачити?
- Такого не буває!
Молодик, молодик, ну швидше приходь! Так довго отой повний місяць висне! Кажуть, що в цей час відьмаки гуляють. Якісь басаврюки та вурдалаки бенкет роблять на душах людських, хоча тато з мамою кажуть, що все це – тільки у дешевому кіно. А бабуся на такі теми розмовляти не хоче. Тільки сидить і дим пускає.
(далі буде)

Коментар:
Те, що я тут пишу, згодом допрацьовую, але на форумі не відредагуєш попереднє. Але ці записи не претендують на якийсь твір. Просто хочу поділитися з тим що бачила, у що повірила, у що не зовсім, а в чому і переконалася сама.

Макошо, Ви перестали Казки записувати, чи не хочете їх тут показувати недоколихані? Хоч би фрагменти. Або вірші. Без Вас тут трохи порожньо.

Мене забрав "той, що в скалі сидить..." Дід Василь знає, хто...

Надовго забрав?

Не надовго. Але тут холодно і сумно... Казав, що випустить, коли дуже попрошу, та я проситися не люблю...

...а доведеться!

Макошо! Ніхто тебе не забирав нікуди. Вигадала собі. Я твої вірші, до речі, надрукувала на Фейсбук (без твого дозволу). Є позитивні відгуки, хоч і знайшлися "умняки", які мусять прокритикувати. Але це теж непоганий успіх.

Макошо,
Той, що в скалі сидить, хай собі сидить, а Ви заглядайте сюди хоч зрідка. Казки баби Мотрі, навіть не редаговані, мають жити, рухатися, бо ризикуєте довести їх до анемії.
Чи так гуцулята сильно припнули до печі?

Чого тільки варте: "Кращого дива немає, аніж сама бачиш".

Ні, Макошо, я серйозно. По-перше, це час найстрашнішої спокуси, коли відсовуєш свою пісню в довгу шухляду через надмірні клопоти земні: потім доспіваю, бо зараз несила. Але це не перепочинок, це найчастіше - зрада. А по-друге, непричесані, нередаговані рядки бувають дуже доречними через кілька років, коли приходить час чистового редагування. В них зберігається дух того первісного настрою... То не губіть їх, залишайте тут.

Мене до печі ніхто не припинав. Народилася Зореслава. Гадаю, що вже досить нових гуцулят.
Діду Василю! А як Ви гадаєте, Казки Баби Мотрі мають бути "висмоктані з пальця" чи достеменно пригадані з мудрих повчань? Тут навіть якесь слово має значення, не те що фраза. Дістала з "загашника" рукописи. Переглядаю. Щось би й змінила, відредагувала, а потім починаю задумуватися: а може не треба?.. Нехай іде, як іде. Це не повість і не роман, а звичайний напівдитячий щоденник, де намагаюся відтворити усі моменти моїх незвичайних спогадів. Я готова продовжити роботу. Нехай на мене ніхто не сердиться, коли "запустила " тему. Треба дозріти до неї, адже хочу передати думки моєї неординарної Бабусі так, як Вона це Бачила. Розум готовий, та Мудрістю не дозріла. Поки що аналізую, тим не менше, знову взялася за Оце!

З маленькими дітьми ми переїхали тимчасово до моїх батьків у село. А там усе заземлено... Зараз тут дозимуємо і гайда навесні у гори до Бабусиної хатки! Моя лялька Христя так там і залишилася сторожити. Песик Любко - з нами! Дітей моїх шалено любить!

Юрко так вподобав Карпати, що і не збирається до Чернігіва. Та я там була, знайомилася з його батьками. Батьки до мене віднеслися з настороженістю (аж тепер про це вільно пишу). Чернігів - російськомовне містечко. Батьки Юрка - українці, але розмовляють російською. Це Юрко - прогресивний україномовний студент! А їх налякали "бандерівцями", через те наше перше знайомство відбулося натягнутим, бо вони злякалися такої невістки, бо хотіли усіх земних благ для сина, а тут - невістка з диких карпатських гір!.. Так було у перші години. Далі їх відношення щодо мене пом'якшало.
Звичайно, я не стала їх "любою" невісткою, але вже і ворожнечі в очах не бачу. Я їх розумію, бо там люди живуть іншими критеріями. Юрко сказав, що там, на Чернігівщині, жити не хоче. Він захопився історіями про мою Бабусю. Дещо розповів своїм батькам, то вони сказали, що в нього розум помутився, а карпатська відьма його обкрутила. Мені з того смішно. Я знаю, що вони хороші. Просто там, на Чернігівщині, як я вже казала, мислять іншими критеріями.

Безумовно, висмоктані з пальця казки пахнутимуть пальцем (так і кажуть: "Аж пальці видно"). Добре це чи погано - залежить тільки від Вас, бабуся мало чим допоможе. Хоча... як дивитись.

Принаймні так, як Ви почали, то дуже гарно. Дрібні технічні огріхи ніяк не псують враження. Мені здається, що це справді "дитячий щоденник" - у дуже сміливому й своєрідному сенсі, але таки дитячий щоденник. Ви можете так його не називати, але саме так його вести. (А може й назвати.) І проститься Вам і щось забуте, і щось деформоване, і щось висмоктане з пальця, бо все воно однак буде справжнім, Вашим, бо Ви маєте зберегти в собі і ту Бабусю, і ту Дитину. Я чомусь у це вірю. Мабуть і Любко вірить: то ж Ваші діти Вами пахнуть - як можна їх не любити?

І ще я радію, що на лад іде Ваше родинне життя - нехай той лад вам із Юрком прибуває, бережіть його, бо це тепер рідкісне багатство. Ви дуже правильно й сміливо почали - Вас скоро й Чернігівщина полюбить, вона давно звикла любити сильних...

Макошо! я сьогодні прочитала "Казки баби Мотрі" своєму чоловікові! Я знаю, що ти зараз почнеш казати щось погане. Не кажи. Мій чоловік тебе похвалив. Тільки не кажи, що тобі начхати на мою думку і думку Левка! Ми тебе любимо!

Чекаємо продовження! Манюня! Ми любимо тебе!!!

А я погане й не збираюся казати. Пані Лесю, Ви не ображайтеся, але то не буде поганим, якщо мені буде начхати на вашу думку і на думку вашого чоловіка.

Погане сказала. не начхати. Ні на чию думку мені не начхати. Настрій уночі поганий був. Вибачте мені.

Та все гаразд! Ніхто не ображається.

Чудові казки,дуже захопливі,аж за душу взяло)

Минув час,коли друзі писали коментарі. Зараз ніхто нічого не пише. Україна задрімала перед битвою і їй дійсно треба поспати. Продовження казок буде тоді, коли я знатиму, що живу у моїй Україні і моїм дітям ніщо не буде загрожувати.
Діду Василю! Пані Лесю! Я перетворилася з відьмочки на Маму! Гадаю, що вам це сподобається! А ще більше вам сподобається те,що мої малята замість колискової слухають Гімн України, тільки не з дієсловами майбутнього часу "згинуть наші воріженьки",а теперішнього доконаного: "вмерли наші воріженьки..., і пануємо ми,браття...

Зараз навпаки потрібні такі "казки"! Вони заколисують, пробуджуючи дух, що живе в нас, даний пращурами! Макошо, пиши! Затравила Карпатським дивом, а казати не хочеш, що воно таке. Чи може ти й сама там не була?..

Гаразд!

Так на чому я зупинилася?
Молодик, молодик, ну швидше приходь! Так довго отой повний місяць висне! Кажуть, що в цей час відьмаки гуляють. Якісь басаврюки та вурдалаки бенкет роблять на душах людських, хоча тато з мамою кажуть, що все це – тільки у дешевому кіно. А бабуся на такі теми розмовляти не хоче. Тільки сидить і дим пускає.
- А коли молодик буде?
- Коли захочеш, - з усмішкою пустила дим з файки.
- Я хочу, щоб зараз був!
- Щось мало хочеш!
- А чому Карпатське Диво тільки на молодик?
- Чому "тільки"? Воно завжди, лиш мені на молодик відчинена стежка.
- А мені?
- А тобі – зачинена! Можеш піти, але будеш бачити тільки те, що хочеш бачити!
Баба Мотря витрусила попілець з файки, поволі підвелася і, зітхнувши, пішла топити плиту.
- Зголодніла? Зараз повечеряємо.
Люблю з бабусею вечеряти! Сніданок не такий цікавий – грудочка сиру з кисляком, цукром посипана. "Дякуємо, Боже!" скаже і підсуне мені миску. А зате вечеря, як у королів! Бабуся тонко наріже сальця, та такого, що тут у Верховині ніхто не вміє робити. Каже, що мама її таке навчила. А бабусина мама родом з зовсім іншого краю, де немає гір. Хіба такий край буває?.. А до сальця ще й яєчко зварить, щоб жовток ріденьким був, бо знає, що мені таке подобається. А найцікавіше, що буває на вечерю, це – вар! Та такий смачний! Там і грушки, і яблучка з нашої дички, і якісь пахучі гілочки. Сам червоний, солодкий. А потім бабуся набере у миску теплого відвару з любистку, лагідно занурить туди мої рученята, умиє личко – і гайда спати на широке дерев’яне ліжко. От тільки молодик би скоріше!..

Онде вже місяць по-трошки стає схожим на літеру "С". Тоншає, тоншає… Бабуся каже, що літера "С" – - це Старий місяць, а коли оце "С" розвертається навпаки, то до нього можна приєднати вниз паличку і вийде літера "Р" – це означає "Рожденний" або Молодик.
Сьогодні глянула в небо, а там тільки зірочки!
- Бабусю! Місяць пропав!!! - захотілося плакати, бо ж щовечора дивилася, якою літерою він зробиться.
- Ги-и! Та це Молодик народжується! Він такий тоненький, що і не видно! – бабуся пригорнула мене радісно, – ну що? Не передумала з Карпатським дивом?
Я тільки зачудовано охнула…
- Ходімо умиватися, серденько, і гайда спатки. Завтра уздриш свого місяця! – бабуся налила любисткового відвару у миску і хитнула мені головою.
Якийсь той любисток чарівний ( може це бабуся чарівна?..)! – повіки стали такими важкими, що і за місяць забула. Швидше до ліжка і спатки, спатки…

Хтось мене легенько уві сні торкнув за плече. Ба! Дівчина заквітчана! Усміхається до мене, киває на двері:
- Ходімо!
- Бабуся!!! – дух захопило від радості! – а де Перелесник-дідусь?
- Він нас чекає ТАМ!
Навпомацки шукаю постолята…
- Серденько! Не треба постолят! – На Карпатське диво літають босоніж, Матінка-Природа сама подбає про те, щоб ніжки ожина не колола.

Надворі – зорі! Просто у траву попадали з неба!
І що це раптом таке?! – я не йду! Я пливу невагомо над цією зоряною травою і попереду бачу срібний вітрильник, припнутий до високої смереки.

Ой як він високо! А де ж якась кладочка, щоб туди вилізти?.. Згадую бабусині слова: "Будеш бачити те, що хочеш бачити" – Хочу бачити кладочку! – а нема кладочки!.. Ага! Я зовсім забула! Я ж можу літати!
Дуже легенько підстрибую і опиняюся на чарівному вітрильнику. Бабуся вже тут. Боже мій! Яка вона гарна! В довгих косах – китиці калини пахучої, сукня з полотна, зорями гаптованого… Навка!.. Колись вона мені про навок розповідала, що це казкові діви, які охороняють карпатські ліси від злого ока. А ще розповідала, що зараз їх дуже мало водиться, бо у Карпати завітав лихий господар, який рубає смереки і будує з них хати-примари, де ніхто не живе, лиш переночувати може. Такі хати той господар називає готелями. А ще найстрашніше – усе від тих "ночувальників" зливається у потоки, які течуть нашим селом.
Добре, що бабуся живе на верхівці і до нашого джерела їм зась.

Та повернуся на кораблик. Щойно ступила на палубу, яка виявилася не дощаною, а ніби з туману зітканою, як вона легенько гойднулася і вітрильник відірвався від землі. Лечу, дивлюся – аж світає, край неба палає! Ой! Та це ж вірші Тараса Григоровича Шевченка! Я все зрозуміла!!! – Тарас Шевченко також літав на Карпатське диво! Це таємна прогулянка і через те він у своєму "Кобзарі" про це не розповів. Адже такі вірші і такі пророчі рядки просто так написали неможливо! Дідусю Тарасе! Я відкрила вашу таємницю!..
- Дитинко, поки летимо, у нас є час вивчити привітання Карпатського дива, адже "Добрий день" там не практикується, - бабуся легенько взяла мене за руку, - український уклін знаєш?
- Аякже! – незграбно розчепіривши пальці, притулила руки до грудей і нахилила голову.
- Неправильно! Слухай мене! – бабуся насупила брови, - чого тільки не вчать дітей! Серце де знаходиться?
Я незграбно показала на ліве ребро.
- Та-ак, правильно! Клади сюди праву руку! А тепер ліву – на сонячне сплетіння під ребрами – це захист від поганої енергії. Голову злегка нахили, а не "в пояс" - українці не раби і наш уклін – це вияв шани, а не покірності. Отак і треба привітатися на Карпатському диві, примовляючи слова: "Хвала вічному древу!".
- Якому древу?
- Уздриш вічне древо і вклонишся йому.

(далі буде)

Чи довго, а чи не довго летіли – не пам’ятаю. Дійсно, як бабуся каже, час не існує там, де є вічність. Я так хотіла потрапити на Карпатське диво, що для мене цей час тягнувся усе моє маленьке життя!
Наступна смерека була причалом. Ось воно! – Вічне Древо! А під ним сидить сердитий басаврюк кольорів від червоного до фіолету.
- Бабусю! Я не хочу кланятися басаврюку! – я розчаровано зупинилася і губи затремтіли від несподіваного розчарування.
- Ти бачиш те, що хочеш бачити! Ти цього чекала? – бабуся злегка підштовхнула мене до червоно-фіолетового басаврюка. – уклонися, як належить! – наказала.
Стримуючи розчарування, я мовчки поклала праву руку на серце, ліву – на сонячне сплетіння і стримано нахилила голову, вітаючи хранителя Вічного Древа. І що трапилося? – Червоно-фіолет зробився райдугою (від червоного до фіолету йдуть ще п’ять кольорів!), а замість басаврюка я побачила молодого Перелесника, який закохано дивився на навку-бабусю і привітно на мене…
- Дідусь… - я видихнула майже пошепки і… прокинулася…

(далі буде)

...виявляється, мене треба "підхльостувати"! Відразу хочеться щось робити. Пані Лесю! Дякую за добрий коментар!
Мені бабуся часто розповідала за дідуся-Перелесника і я,доросла, в нього вірю. Бабуся ще казала, поки я вірю у казки, залишатимусь молодою, але щойно почну їх аналізувати, то постарію.
Я гадаю це досить слушною думкою! Діду Василю! А Ви і не Дід зовсім, хоч і любите все аналізувати! І як то Вам усе вдається?

А за продовження я сідаю вже сьогодні, ще раз нагадуючи, що це - звичайний дитячий щоденник, бо мені, чесно кажучи, страшно публікувати свої думки, знаючи,що їх можуть читати люди-фахівці, які і побити можуть...

Далі:
…Прийшов з села тато, приніс молоко, бринзу і я краєчком вуха підслухала розмову:
- Ти б краще її писати вчила, аніж байки розповідала! До школи вже піде!
- А ти мені дитину не руш! У школі і навчать! За що їм платять зарплату? Там байки не розповідають, тим більше, бувальщини!
- А ти гадаєш, що твоя маячня – це бувальщини? – тато не вірив у Карпатське диво і сварився з бабусею за те, що ділилася зі мною своїми таємницями.
Мама у те не втручалася. Їй цікавішими були по телевізору багатосерійні фільми, які ще називалися серіалами, де вона переживала справжнє життя отих героїв. Що їй було до нашого маленького гірського життя?.. Татко дуже просив для мене братика, окрім моєї сестрички Анни, але мама казала, що у заможних людей не модно заводити багато дітей. Вона зовсім неправа! Народила б нам ще й братика, а ми б його забрали до бабусі! Ніхто б з її "модних" і не знав би, що він є!
Чомусь бабуся на Анну, мою старшу сестричку, не звертає уваги. Мабуть, через те, що Анну також цікавлять серіали і вона схожа на маму, а я на тата, а тато – син бабусі Мотрі і мене, як і його, цікавить народна пісня, музичні мелодії Карпат! Усі так і кажуть: татова донька!
(Далі буде)