БАТЬКІВСЬКА КРИНИЦЯ
Наше життя, мов Батьківська криниця,
Яку не можна випити до дна.
Ми не завжди шануєм як годиться,
Хоч добре знаєм, що вона одна.

Живем собі, але душевна спрага,
Ми йдем шукати чистої води.
Мов полум’я одвічна неповага,
Стирає до криниці всі сліди.

І з часом ту криницю забуваєм,
Її заносить брудом і сміттям.
Ми проживем і навіть не згадаєм,
Що саме їй завдячуєм життям!

Підвладне все нам злети і падіння,
Та хочеться щасливого буття.
Ніколи не цурайсь свого коріння,
Шануй криницю власного життя!

В. Войтко

ЦІЛУЮ ГУБИ
Цілую губи твої, вишні спілі,
Такі солодкі і терпкі.
В долонях груди, грушини дозрілі,
Забавливі, спокусливі, п'янкі.

Я ними упивався б до світанку,
На лоні ночі пестив би, як міг.
А потім килим з запізнілим ранком,
Промінням розстелив до твоїх ніг.

Цілунками одарюючи тіло,
Чекав би знову ночі, як дитя.
Щоби уста, як в перше затремтіли,
Даруючи тобі нове життя.
В. Войтко

НІЧНА ЕРОТИКА
Медова ніч цілує твої груди,
Тремтяче тіло в пестощах горить.
А за вікном, палкий коханець грудень,
Засніженими ліжками скрипить.
В. Войтко

НЕНАРОДЖЕНІ ДІТИ
Комусь в душі буяють квіти,
Бездушні ж вбили їх в собі.
Ці квіти, то маленькі діти,
Зів'явші паростки в журбі.

Ні в чім не винні жертви зради,
Невартих гідності думок.
Це страх сховатися від правди,
Багном закидавши струмок.

А потім, ніби як нічого,
З піснями кинутись в танок.
Бездушним квіти ні до чого,
Душевні з них сплетуть вінок.

Сплетуть вінок, у воду пустять,
І він на течії життя
Бездушні з коренем їх зрублять,
Та кинуть в яму забуття...
В. Войтко

ЧОМУ КОХАННЯ РОЗПИНАЮТЬ НА ХРЕСТІ?
Чому кохання розпинають на хресті,
Забивши цвях іржавий в груди?
Без пар,над прірвою самотні і пусті
Стоять забуті Богом люди.

Можливо, ангели з незвіданих країв
Коханням обпалили крила.
Таким уже не милий голос солов'їв,
І підвестись з колін не сила.

Чому кохання розпинають на хресті?
Від болю хочеться кричати.
Самотні душі гаснуть, гублячись в смітті.
Їх в світі нікому чекати.
В. Войтко

ДОЩОВА СИМФОНІЯ
Танцює свічка сріблясто - сіра,
Протяг вітру дихає в плече.
По розмитих сторінках клавіра,
Дощова симфонія тече.
В. Войтко

ТОБІ
Тобі найяскравіші в світі зорі,
Ставків блакить віддам тобі одній.
Усі перлини в океані, морі,
Я принесу за погляд ніжний твій.

Віддам усе, тобі моя кохана,
Вустами розтоплю грудневий сніг.
Ти дужче за життя мені бажана,
Я серце покладу до твоїх ніг.

Для тебе кароокая красуне,
Я віддаю найкращі почуття.
Тобі співають серця мого струни,
Мабуть, у цьому сенс всього життя!
В. Войтко

ЯСКРАВА СВІЧКА ГИНЕ ТЕПЛИМ ЖАРОМ
Яскрава свічка гине теплим жаром,
І кам'яніють сльози на столі.
А в темряві тиняються примари,
Мов затонулі в часі кораблі.
В. Войтко

ХОДИТЬ СОН ПО ПІД ВІКОНЦЕ
Ходить сон по під віконце,
В хату загляда.
А в тій хаті наче сонце,
Мати молода.

Колихає немовлятко,
Та співа пісень.
Щоб дав Боженько дитятку.
Сил у новий день.

Колихає й вишиває,
Не зімкне очей.
Козаченька виглядає,
Сто днів і ночей.

А козак той москалюгу,
За Вкраїну б'є.
Поміж квітів кіньми збитих,
Кров рікою ллє.

Креше шаблі, іскри сипить,
Голови зжина.
За спокійні дні і ночі,
Зброї дзвін луна.

І до - поки в Українця,
Є козацький рід.
Не візьме нас ворожнота,
Під чортицький гніт!
В. Войтко

ШОКОЛАДНИЙ ШЕПІТ
Шоколадний шепіт вафельної ночі,
Ніжний зорів трепет і кохані очі.
Поцілунок вітру,кавові долоні,
Місячне проміння грає в підвіконні.

Шоколадний шепіт,карамельний подих,
Пелюстки троянди по ванільних сходах.
На зефірній ковдрі губ твоїх помада,
Це в солодкій пудрі гіркувата зрада.
В. Войтко

СИМФОНІЯ МРІЙ
В моїх долонях зірвана троянда.
Впущу,нехай на до - дієз летить.
А я зіграю в мі - мінорі вітер,
А ля, мов дощ осінній продзвенить.


У сі - бемолі чути серця стукіт,
В мажорній гамі радісне життя.
Пройдуть крізь пальці чорно - білі звуки,
Що складені акордами буття.
В. Войтко