Важко жити у світі, де навіть мелодію на якісь слова потрбно купити в якогось "бонза-пісняра" (хоч пишу сама. але мої пісні не важать нічого), щоб він потім "пропхав" "ОЦЕ" чи на радіо, чи ще на якийсь непотріб. Колись написала під враженням своєї роботи вірш:
Дітки - наші квітки!
Не калічте їхні душі.
Сцена, слава, квіти,
В результаті - заздрість душить,
Бо одному подарує
Перше місце фестиваль,
Ну а другого бракують:
Фонограмка - "самограй"!
Бо не стало в тата й мами,
Що живуть, як бідні миші,
На студійну фонограму,
Хоч дитина в них не гірша.
Хтось пошиє модне плаття,
Що за тиждень вже не здасться,
Ну а хтось пів-року платить
За сорочечку квітчасту.
Хтось тусується в столиці,
Хтось дитині робить кліп...
Ну а хтось не зна, де діться:
Або сцена, або хліб!..
І якими ж виростають
В нас співочі діточки?
Ніби й всі вони співають,
Та не всі ідуть в "зірки".
Чом сьогодні вже "відпали"
Справедливість і добро?
І "зіркові" фестивалі
Для провінції - слабо!
Бо дешеві фонограмки
І пісні не для столиць.
Їх поставили у рамки -
Альбо гроші, альбо - ніц!
Хай замовкне, хто не платить,
Хай сховається талант! -
На студійних апаратах
Кожен дурень буде "Гранд".
Але це недопустимо,
Що стосується дітей.
В них душа така ранима,
Повна мрій, думок ідей,
Віра в те, що їх оцінить
Дуже чеснеє журі,
Що свої вcтавляє ціни
На співочій дітворі.
Не робіть собі зарібку
Там, де діти щось творять!
Бо для вас - це грошей дрібка,
А вони вам не простять,
Коли дійсно усвідомлять,
Звідки й що усе береться!
Не робіть з таланту "зомбі",
Це - не ринок, це - мистецтво!
І нехай у вас купують
Ваших "мислів" дику фальш,
Діточки хай не відчують,
Що це просто бізнес ваш.
І не вам життя творити,
Й не мені. Признатись мушу...
Нас продовжать наші діти!
Не калічте їхню душу!
_____________________________
Я перестала боятися жити.