Лицарський закон.
"Колись, у давні дні, як ще лицар сміливий сидів на коні..." - це був чудовий образ, як у сталь закутий вершник над'їжджав зеленими лісами у своїй блискучій зброї, з щитом і ратищем, маючи пір'ям, виграваючи своїм баским бойовим конем...
Лицарство - тобто лицарський орден - було засноване яких 1500 років тому в Англії королем Артуром. Їхнім патроном був св. Юрій.
Лицарський закон наказував так:
1. Будь завжди приготований, завжди при зброї, крім хіба нічного відпочинку.
2. До чого б ти не брався, прагни здобути честь і добре ім'я - своєю чесністю.
3. Обороняй убогих і немічних.
4. Допомагай тим, що самі оборонитися не можуть.
5. Не роби нічого такого, що завдає комусь шкоди чи зневаги.
6. Будь готовий обороняти свою батьківщину.
7. Охотніше працюй за честь, ніж за зиск.
8. Ніколи не ламай своєї обіцянки.
9. Честь батьківщини борони своїм життям.
10. Краще чесно помри, ніж маєш ганебно жити.
Лицарство вимагає, щоб юнацтво вишколювалося, радісно й охоче виконувало найтяжчі й найпідрядніші завдання та творило добро іншим людям.
Лицар повсякчасно джентльмен. Дуже багато людей уявляє собі, що джентльмен мусить мати багато грошей. Гроші не визначають джентльмена. Джентльмен - кожний, хто дотримується шляхетних правил лицарів...
(Байден Пауел. Пластування для хлопців.— Івано-Франківськ, 1999. - С. 227-230.)
Вірність Богові і Україні. Олександр Тисовський про Перший Головний Обов'язок.
Треба підкреслити, що християнський моральний закон - віра батьків і прадідів наших, яка впродовж тисячі років зрослася з культурою нашого народу й витворила своєрідну красу нашого обряду - це наша найвища цінність, їй признаємо першість перед усіма іншими обов'язками...
Бути вірним Україні - це наш обов'язок, наше право й привілей, бо ж це значить бути вірним усьому, що цілком природно нам близьке, дороге й рідне...
Кожна чесна й добра людина любить своїх батьків, що її привели на світ, своїх братів-сестер, з якими зросла, свою рідну мову, якою вимовляла перші дитячі слова, першу молитву, пісню, яку співала рідна мати, - усе, що може назвати своїм рідним. Така людина хоче знати про минуле свого роду-народу. Вона гордиться його славою, чеснотою, боліє його недолею, нещастям чи хибами...
Тому кожний народ стає до бою в обороні своїх рідних, рідної культури чи землі предків. Це любов до свого рідного, а не ненависть до чужого каже таким воїнам брати зброю в руки.
Впродовж довгих віків наш український народ складає великі докази любови й вірности своїй спільноті. Від древніх княжих лицарів аж до новітніх воїнів, він боронив рідну країну і, хоч переможений, усе наново ставав і стає до бою зі злом, неправдою і насиллям.
Ми можемо бути горді на цю чесноту нашого народу, на його незломність у змаганні до справедливости, правди й добра...
Наш великий поет Іван Франко залишив нам, немов світляний дороговказ, свої слова, свій заклик:
"Кожний думай, що на Тобі
Міліонів стан стоїть,
Що за долю міліонів
Мусиш дати Ти одвіт!"
Це почуття відповідальности кожного з нас за долю рідної спільноти каже нам добро всіх українців, української культури і цілої нації ставити вище своєї вигоди, користи, своїх особистих справ чи справ якогось гурта людей.
Завжди пильно дбаймо про те, щоб ту любов і вірність ми виявляли більше ділами, ніж святочними словами, як кажуть - "на показ" чи на сцені. Якби наші слова не покривалися з ділами в щоденному приватному житті, то це була б, за словами Шевченка, "великих слів велика сила, а більш нічого"...
(Життя в Пласті. - Торонто - Дітройт, 1961. - С. 84-87.)
...
| 
